Кризові психологи розповіли, що діти так само переживають втрату, як дорослі
На зустрічах «Родинного кола» психологічна допомога надається як дорослим, так і дітям. Всі вони під час заходу, який пройде 30 січня, розділяться на групи. Для дорослих будуть створені окремі групи для матерів, вдів та батьків загиблих військових. Діти ж в свою чергу будуть розділені за віковими категоріями. Там кожна людина зможе отримати саме ту допомогу, яку вона потребує в першу чергу.
«Тому ми влаштовуємо такі зустрічі, як «Родинне коло», де збираємо сім’ї, – заначила кризовий психолог Вікторія Волоснік, – вони можуть підтримувати один одного. З приводу психологічної допомоги: в дитячих групах їх ділять за віком. І для кожної вікової категорії важливо опрацювати певні моменти, щоб допомогти дитині впоратися з втратою. Адже дорослі часто думають, що діти не розуміють, що відбувається. Або їм можна просто розповісти, що людина пішла десь далеко. Буцімто дитина не буде так сильно переживати, що вона це забуде скоріше, ніж дорослі».
Вікторія Волоснік наголосила на тому, що насправді все зовсім не так. Діти так само важко переживають втрати, як дорослі. Просто, за словами психологині, це відображається в інших аспектах. Поведінка такої дитини може стати для неї нетиповою, а з точки зору дорослих може навіть сприйматися як прояв певної неадекватності. Вона зазначила, що це нормальна реакція на горе. Дитина таким чином намагається впоратися з травмою. Наприклад, це може проявлятися в тому, що вона стає більш спокійною, замкненою, неговіркою, чи навпаки – у неї спостерігаються різного роду емоційні спалахи. І тому тут важливо донести як до батьків, так і до суспільства думку, що після втрати діти також потребують допомоги та підтримки.
«Дорослі часто думають, що з дітьми про це можна не говорити, – додала кураторка дитячої групи Єлизавета Герасименко, – або ж вони не знають, як це можна зробити. В межах «Родинного кола» я працюю з ними за допомогою казкотерапії. На кожен захід спеціально для діток я пишу казку. І за допомогою неї вдається пропрацювати ту проблему, те горе, про яке говорити відкрито буває дуже важко. Тому ці заходи дуже важливі тим, що психологи дійсно знають та вміють торкнутися до дитячого горя, знають, як про це поговорити з батьками».
Проте експерткам іноді доводиться стикатися зі складнощами, пов’язаними з наданням психологічної допомоги дорослим. «Коли ми запрошуємо рідних загиблих, це завжди дуже складна задача, – додала Єлизавета Герасименко, – є одна родина, з якою я веду перемовини більше двох тижнів. Там люди не розмовляють з один одним, вони закриті, їм так боляче, що вони навіть всередині сім’ї не можуть говорити. Батьки не говорять зі сестрою загиблого. Їм настільки боляче, що вони відімкнули телефони. І просять їх не чіпати. Пройшло вже півроку, але біль настільки сильний…».
