Донеччина: життя після «мовного покращення»
П'ятниця, 26 жовтня 2012, 22:03
Що реально змінилося в Донецькій області після струсу повітря, яке дало право мешканцям регіону користуватися тим, чим вони і досі вільно користувалися? Як і очікувалося, нічого істотного. Трава зеленіша не стала, а сонце не почало світити яскравіше.
Донеччина: життя після «мовного покращення»

Втім, для влади, яка страждає на кризу жанру, головною метою було вкотре відтворити ілюзію мовної проблеми і переконати південно-східних виборців у тому, що, мовляв, не треба в нас, регіоналах, розчаровуватися – ми, ось, обіцянки виконуємо…

А розчарування є. Вони –масові. «Ми йому повірили, а він нас зрадив», – говорив мені недавно про Януковича один донецький офіцер. Чи допоможуть спекуляції з російською мовою врятувати тріснутий айсберг синьо-білого електорату? Президентська команда може про це й не мріяти. Лівобережний громадянин таки розумніший, ніж про нього думають на Банковій. Серед кримчан і донбасівців стає дедалі менше тих, хто готовий з порожніми кишенями радіти «мовному покращенню». Але в ПР, судячи з усього, вважають інакше.

«Скрізь, де я був,– розповідає регіонал Володимир Олійник про свою поїздку до Криму, –досить спокійно щодо мовного питання. Але люди пожвавилися тому, що підтримують регіональні мови. Однак потрібно й державній мові гарантувати захист. Повинні бути закони та про регіональні мови, й про державну мову».

Може, люди і пожвавилися, але яка суть цього пожвавлення? Природна чи нав'язана партією влади? Створити на порожньому місці штучний конфлікт, маніпуляційними технологіями вселити своїй електоральній армії, що це – священна війна за грандіозне щастя, а потім вийти на публіку і з неприкритим лукавством оголосити про нібито природне пожвавлення людей…

У Донецьку, до речі, знайшлися активісти, які спробували юридично боротися з мовними спекуляціями. Представники обласної організації «Всеукраїнський комітет захисту прав людини» подали позов до місцевого окружного суду про незаконність встановлення на території області регіонального статусу російської мови. Судова відповідь була передбачуваною –у задоволенні позову відмовлено.

А от губернатор Донеччини Андрій Шишацький всіх заспокоює. Говорячи про процес застосування закону про мови, він підкреслює, що в області зараз немає причин для паніки. «Все іде спокійно, навіть відзначено зростання навчання українською мовою порівняно з минулим роком: і в школах, і першокласників. Тобто 50,5% першокласників українською мовою навчатися почали і 50,1% школярів. Відзначено зростання навчання українською мовою в Донецькій області», – заявляє голова донецької ОДА, провокуючи у такому випадку цілком справедливе питання: а навіщо тоді треба було «регіоналізувати» російську мову?..

Однак місцева влада, влаштовуючи у шахтарській столиці мітинги на підтримку мовного закону, наполегливо хоче примусити мешканців регіону вважати, що проблема таки існує. Якщо раніше ПР вдавалося розпалювати у Донбасі мовні пристрасті легко і масово, то нині донецькі небожителі змушені чаклувати над стадним інстинктом за допомогою сумнівних заходів, на які вже не вдається зібрати хоча б тисячу осіб.

Джерело: zaxid.net

До слова, у чотирьох районах Луганської області (Білокуракинському, Марківському, Новопсковському, Сватівському) на російську мову не наклеюватимуть марку регіонального, повідомляє прес-служба Луганської облради. Причина, напевно, багатьох здивує: мову Ахматової і Чехова у цих районах вважають рідною лише 10% жителів.

VoxPopuli

Днями я відвідав донецький бульвар Пушкіна, щоб поспілкуватися з перехожими про їхнє ставлення до «регіоналізації» мови Олександра Сергійовича.

Підходжу до пенсіонера, який представився Валерієм В'ячеславовичем.

– Вам відомо, що російська мова отримала статус регіональної?

– Так, знаю.

– Чи були особисто у Вас якісь мовні проблеми до прийняття цього рішення?

– Не було…

– Що, на Ваш погляд, змінилося після прийняття мовного закону?

– Нічого, напевно. Ось, молоді люди… Нехай вчаться хоч російською, хоч українською… У нас взагалі у Донецькій області більше сотні національностей.

– Як Ви вважаєте, що стоїть за цим законом? Реальна проблема чи корисливі політичні інтереси влади?

– Швидше за все, друге.

Недалеко від Валерія В'ячеславовича бачу молоду пару. Йду до них. Це – Артем і Тетяна.

– Як ставитеся до того, що російська мова отримала статус регіональної в Донецькій області?

– Я й не знав,– говорить Артем.

– А я знаю,– з посмішкою зауважила Тетяна.

– Що тепер зміниться, як ви думаєте?

– Нічого,– не замислюючись, відповідає Артем.

– Як Вам здається, а який тоді сенс був у цьому рішенні?

– Ніякого… Я взагалі позитивно ставлюся до української мови, можу говорити нею, якщо доведеться…

Після спілкування з представниками молодого покоління захотілося ще раз звернутися до людей, котрі побачили життя. Помічаю пенсіонера, який на самоті сидить на лавці і, схоже, думає якусь важку думку. Свого імені чоловік так і не назвав, але на мої питання відповідав прямо і конкретно.

– Закон був по-собачому прийнятий. Такий закон треба обговорювати з народом, а не так, як вони зробили – проштовхнули перед виборами, і готово. Це нікуди не годиться.

Донецький пенсіонер також не вважає, що мовний закон щось змінить:

– Як було, так і буде. Це передвиборчий хід. Це – напівзахід, а не виконання обіцянки. Потрібно радитися з народом. У Швейцарії, наприклад, з кожного приводу референдум проводиться.

Щодо української мови літній чоловік висловився досить шанобливо:

– Я вже на пенсії, мені вже пізно вчити українську. Я приїхав сюди працювати з Росії, навчався в російській школі. Мені багато разів по роботі доводилося бувати в Західній Україні на шахтах. Українська мова – дуже хороша, але я вже нею не оволодію…

А от студенти Микита і Євген визнають українську мову свою рідною, при цьому вони не чули про те, що російська мова стала регіональною в області.

– Ну, тепер від мене ви знаєте про це. Що думаєте?

– Якби ще повністю розуміти, що значить це рішення… Для звичайної людини ці зміни непомітні... Проблем з мовами в нас до цього не було, і я не думаю, що це рішення щось змінить. Хоча було б непогано, якби в кінотеатрах фільми показували російською,– говорить Микита.

– А як взагалі до української мови ставитеся?

– Позитивно! Це – рідна мова нарівні з російською. Особисто я патріотично ставлюся до української, якщо можна так висловитися.

Висновки

З людьми я розмовляв, звичайно ж, не в межах якогось методичного соцдослідження. Це – звичайні бесіди практично з першими зустрічними. Тим не менш, процитовані точки зору показові. За моїми спостереженнями, вони є типовими для деяких груп донецьких виборців. Висновки ж для Партії регіонів, безумовно, невтішні:

1. Регіонали провалили інформаційну розкрутку рішення про надання російській мові статусу регіональної у Донецькій області;

2. Навіть якби партія влади виявила більшу активність і креативність у піарі мовного закону в Донбасі, толку з цього було б не більше, ніж зі спроб нетверезої людини довести свою тверезість, роблячи серйозний вираз обличчя.

3. Культурологічними спекуляціями ПР продовжує знущатися над своїм «залізобетонним електоратом», який, щоправда, вже масово починає про це здогадуватися.

4. Мешканці Донбасу набагато ліпше ставляться до української мови та її носіїв, ніж деколи намагаються показувати провладні ЗМІ та агресивні націоналісти (мета, безсумнівно, у перших і других різна, але засоби – однакові).

comments powered by HyperComments