Побут, мат та – «Тракторист, сука!». Нова вистава театру «Котєлок»
Постановка «Тракторист, сука» – це спроба передати загальну небезпеку для людського суспільства так званої тотальної «машини», системи сірості і приреченості людської життя в сучасній Україні. Творці вистави торкаються і нагальних проблем соціального плану – хронічної алкоголізації та зміни поглядів на чоловіка і жінку, а найстрашніше – згоди і смиренності з цим більшості.
Створювало виставу-вербатім 16 добровольців під орудою драматурга і режисера в одній особі Олександра Юшка. Усі разом працювали над творчим експериментом: кожен з учасників мав завдання віднайти, відчути в соціумі потрібний образ для майбутньої вистави. На 60 відсотків вистава – вербатім, і більше половини тексту складається з реальних монологів або діалогів звичайних людей. Команда спеціально намагалася абстрагуватися і не використовувати заготовлені великими мислителями минулого рішення. Вони вирішили дати новий погляд сучасному життю, і тому кожен включився у загальну пошукову активність, спираючись на відчуття образів, що виникали у процесі читок, вправ, репетицій, щоб наповнити слова тим, через що вони вимовлялися. Актори цілковито дотримувалися правил вербатіму.
"Тракторист" – у пошуках матеріалу
«Тракторист, сука» – вистава про життєвий шлях, і про те, що відбувається з кожним з нас. Головна тема спектаклю – про те, що люди зараз стали занадто мало говорити про себе, про своє життя, про ті соціальні, етичні проблеми та питання культури, які полонили душі і уми абсолютної більшості людей. Вистава про нас – людей.
На сцені ми чуємо та бачимо практично дослівні розмови героїв з життя, які перекочували до п’єси. Вони в загальній палітрі підводять до висновків, що головних героїв просто немає, кожен по-своєму головний і знаковий. Довкола багато героїв, героїв приречених. Сцени з відображенням повсякдення, де герої-роботяги після важкого трудового дня збираються разом поспілкуватись про наболіле. Бесіда, звісно, не обходиться без міцного слівця і пляшки спиртного. Подібні сцени у виставі повторюються, тільки герої і розмови змінюються.
Ми бачимо перед собою теперішній соціальний простір простої людини-робітника. Яка полежала на дивані, подивилася телевізор, пішла на роботу, повернулась з роботи, лягла на диван, подивився телевізор і так по накатаній схемі. Розбавляє цей побутовий калейдоскоп п’ятниця – можливість по дорозі випити з кимось.
Вистава наче і не вистава зовсім. Все те, що оточує нас за межами театру, тепер у театрі. Це той справжній світ, який є навколо нас. Світ сірих людей. Окрім алкоголю і якихось порожніх розмов – більше ні в чому життя цих людей не проявляється.
Алкоголізм, відносини статей, реклама та нав'язливе телебачення – проблеми, що розкриваються у виставі.
Десятки знайомих та рік пошуку матеріалу – час роботи над виставою. Пряму мову не редагували, цензури і прикрас немає і в назві вистави також, тому дітям на виставу вхід заборонено.
Дотримувалися усіх пауз, зберігали інтонації, з говіркою, з суржиком, з усіма можливими варіантами. Як вважає режисер Олександр Юшко, він зробив те, що хотів, і перш-за-все – створює той театр, який на його думку повинен бути. Він вважає, що театр повинен відображати дійсність, а не годувати людину якимись непотрібними продуктами, які не включають мозок, натомість знаходить щось своє.
Творці вистави впевнені, що ця п’єса про те, що відбувається з кожним, і вірять, що спектакль змусить нас подивитись на своє життя і подумати: «Чи все в житті так?! Як хотілося».
А як хотілося?.. Це вже інша історія.
