Євген Захаров прочитав лекцію для вуличних студентів Харкова
Правозахисник поділився своїм поглядом на проблему існування (а точніше - відсутності) державної політики у сфері прав людини. Тим вуличним студентам, які проґавили лекцію, пропоную надолужити матеріал.
Коли говорять про права людини, дуже часто згадують про концепцію трьох поколінь. Так, до першого покоління належать громадянські та політичні права (право на життя, свободу, особисту недоторканість, на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом тощо). Це здебільшого негативні права (свобода від), а не позитивні (право на). Час формування - XVII-XVIII ст. - після англійської, американської і французької революцій. До другого покоління належать економічні, соціальні та культурні права (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, достатній життєвий рівень тощо). Це в основному позитивні права. Виникли після Першої світової війни. Третє покоління складають так звані солідарні (колективні) права (право на мир, безпеку, незалежність, безпечне довкілля, на соціальний і економічний розвиток тощо). Сформувалися після Другої світової війни.
Найточніше визначення прав людини – зони свободи від свавілля держави. І місія правозахисних організації – захищати ці зони свободи.
Натомість на державу покладені такі обов’язки у галузі захисту прав людини: по-перше, повага до цих прав, по-друге, мінімальне втручання у сфери, які регулюються цими правами, по-третє, створення умов, за яких люди зможуть реалізовувати свої права (наприклад, впровадження системи безоплатної правової допомоги тощо).
Політика української держави у сфері захисту прав людини не є сталою. Після Помаранчевої революції значно зменшився тиск на ЗМІ та громадські організації. Однак 2010-2012 рр. позначилися значним наступом на права людини. Можна згадати і переслідування профспілкових активістів, і заведення кримінальних справ на учасників різноманітних громадських рухів…
У 2012 році ситуація змінилася. Стало зрозумілим, що політика тиску більше шкодить, ніж допомагає у реалізації планів. Влада почала притримуватися принципу: «Будемо виконувати вимоги Європи, але ті, які не суперечать нашим інтересам». Іншими словами, чорних дір у бюджеті не стало менше, хапальний рефлекс у тих, хто перебуває у інтимній близькості до бюджетних коштів не припинився, але випустили Луценка, кількість кримінальних справ з політичним підтекстом скоротилася, а деякі справи взагалі спустили на гальмах.
Сьогодні державна політика України у сфері прав людини має дуже вибірковий характер. Країна нагадує людину, яка не може злагоджено керувати своїми рухами: одна рука закручує гайки, інша, навпаки, відкручує.
Та попри це Україна викараскуватиметься з тієї калабані, в якій опинилася. Хай поступово, хай з великими складнощами.
Всім, кого цікавить тема захисту прав людини, свободи у житті суспільства, Євген Захаров порадив прочитати працю «Конституція свободи» австрійського вченого, Нобелівського лауреата в галузі економіки Фрідріха фон Гаєка. Отак, навіть у Вуличному Університеті не обходиться без домашніх завдань…
Про наступні лекції ВУХа - дивись тут.
Фото Олени Бондарчук
