Левиця

Левиця спала до полудня. Сонце теплими променями падало на її тіло. Левиця мружила очі, позіхала і задоволено муркотіла. Приємно, але час іти на полювання. Давно запримітила біленького баранчика. Баранчик то баранчик, але лужок у нього ситний, зелений. Печеру трикімнатну недавно придбав, кандидатську захистив. Що ще треба? Левиця ще раз потягнулася, розчесала розкішну руду гриву і пішла. Він чекав її на парковій лаві, вона підійшла нечутно ззаду і занурила свої великі червоні кігті у його м’які, ріденькі кучерики, міцно обняла за плечі і по-котячому примружила очі. І всі її жести, і вираз обличчя говорили тільки одне: біленький баранчику, від мене нікуди не втечеш. Я ж бо левиця.