Всім відома зозуля? І така вона, і сяка. І гнізда не в’є ,і дітей не висиджує, не годує, не ростить, а підкидає в чужі гнізда. Але не всі знають причину цього.

Орнітологіна замальовка.

Кожної весни побіля нашої хати шумить потічок. І завше, коли згадується мені рідна хата, згадується оцей потічок. Біжить, піниться, каламутна вода до темного яру. А далі, як говорить тато, все лісом, лісом, аж до самого Ромна. Кликав мене тихий Ромен на свої береги і зараз кличе, і нема для мене річки красивішої і святішої за оцю невеличку, замулену зараз, річечку. Тут пройшло моє дитинство, тут я пізнала світ і саме отут колись я була богинею… Не вірите? Звичайно важко повірити. Нехай не довго – один-однісінький день, але все таки я була богинею. І якщо Вам цікаво про це дізнатися, послухайте мою коротеньку оповідь.

Гостра коса стинала різнотрав’я на луках. Поволі згасав день і стомлений косар на хвилю спинивсь перепочити. І тут побачив її – ромашку. «Обмину, – вирішив косар, – така гарна».

Докоряв молодий лелека старому батькові: - Вік на Вас, тату, сердитимусь, що не навчили мене говорити. Ну, Лелечиху свою, лелечат ще якось розумію, а як із іншими птахами спілкуватись?

Пташині збори наближалися до кінця. На повістці денній залишалося одне питання: про погане освоєння деякими птахами суміжних професій. Найбільше, звичайно, дісталося сільській Ластівці. Виступав заступник начальника Одуд.

Публікуємо невеличке оригінальне оповідання полтавської письменниці Ольги Роменської.