Шпак

Зустрілися на лісовій галявині сорока з дрімлюгою.

- Чи чула, сусідонько, новину, - заскрекотіла  сорока, - у шпачихи чоловіка вкрали?

- Ні, не чули, - позіхаючи  мовила дрімлюга.

- Вічно ти спиш і нічого не чуєш. Вже третій день як украли.

- Це, мабуть,  отого кульгавенького, що на весні з рогатки підбили?

- Того, того сусідонько.

- І Кому він потрібен? Може яка пташка й пригріла на часинку, а щоб на зовсім…

- Кажу ж тобі, назовсім.

- І хто б це міг? Лелечиха й дроздиха обидві дами поважні, чоловіків мають, синьошийка, сама знаєш, у ремеза закохана, а в коноплянки неприємності по службі.  А щодо зозулі, то вона сама не знає в чиєму гнізді сьогодні ночуватиме.

- Що зозуля, їй навіть контрацептиви не потрібні. Скільки б діток не було, все рівно всіх попідкидає. А шпачисі дітей треба до ума доводити.

- Та не тягни вже скрекотухо, кажи швидше, хто його вкрав?

- Перепелятники  його вкрали.

- Та навіщо він їм?  Їсти його не будуть, вони смачнішу собі здобич знаходять.

- Та не в їжі справа. На тому тижні шпак у битві екстрасенсів здобув перемогу: по двох пір'їнках зумів розказати де, хто і коли розідрав доньку горлиці. А на їхній совісті скільки тих нещасних пташок. От і бояться, що він їх на чисту воду виведе.

- Так що, вже не побачить шпачиха свого чоловіка?

- Може й побачить, якщо зговірливий буде, не патякатиме зайвого, та згодиться працювати на них.