Ромашка

Ольга Роменська  |  Субота, 19 лютого 2011, 00:42
Гостра коса стинала різнотрав’я на луках. Поволі згасав день і стомлений косар на хвилю спинивсь перепочити. І тут побачив її – ромашку. «Обмину, – вирішив косар, – така гарна».
Ромашка

Розкрила ромашка вранці очі, здивувалась. Одна на лузі. Ні дзвіночків, ні подруг ромашок. А метеликів скільки в’ється, і білі, і жовті, і барвисті, і всі так і линуть до неї. На вроду помилуватись, солодкого нектару скуштувати. Вона й не перечила: і нащо той нектар берегти, коли скільки охочих його випити. Ішов час. Обпекло сонце ромашку, потріпав вітер пелюстки, холодна вечірня роса прибила пилок. Сумно ромашці. Не пурхають більше метелики. Немає жодного. «Де ви, метелики?»

Молода білявка тихо сидить на камені. Тремтять повіки. Зів’яли опустилися плечі. Одна, але при надії. Має народитися донечка, маленька ромашка. Чи зітнути їй голівку? І знову вільна, знову пурхатимуть метелики, світитиме сонце. Все то так. Але ж мені не зітнули голівку. І що його робити?..

 

comments powered by HyperComments