Вшануймо пам`ять українського історика

Микола Іванович Костомаров народився 16 травня 1817 р. у слободі Юрасовка. У 1837 р. Закінчив Харківський університет. Викладав історію в гімназіях Харкова, Києва та на Рівненщині. У 1846 р. одержав ступінь ад'юнкт-професора кафедри історії Київського університету. У 1845 – 1846 рр. став одним з засновників Кирило-Мефодіївського братерства. У той самий час написав «Книги буття українського народу», «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія» та відозву «До братів-українців».
У 1847 р. Миколу Костомарова було заарештовано. У 1848 — 1857 рр. він перебував у засланні. Незважаючи на це, працював перекладачем та редактором. Нелегка доля змусила Костомарова оселитись на теренах Росії, у Петербурзі. Працював він в університеті, був професором. Багато займався науково-дослідницькою діяльністю.
Щотижня пан Костомаров проводив літературні вечори для україномовної діаспори. Тут він дійсно відпочивав. Друзі згадували рідну Україну, під впливом натхнення писали вірші та оповідання, складали буриме. Усі бачили в Миколі Костомарові талановитого письменника, публіциста, критика, громадсько-політичного і культурного діяча та просто гарну людину.
У 1876 р. Микола Костомаров став член-кореспондентом Петербурзької Академії наук.
Серед численних робіт Костомарова найвідомішими є такі: «Початок Русі» (1860 р.), «Мазепа» (1882 р.), «Київський митрополит Петро Могила» (1874 р.), «Князь Володимир Мономах» (1873 р.), «Іван Свірговський, український гетьман XVI ст.» (1855 р.), «Українські балади» (1839 р.), «Сава Чалий» (1838 р.), «Переяславська ніч» (1841 р.), «Руїна» (1879 – 1880 рр.), а також вірші, історичні трагедії, проза, казки тощо.
Майже все життя історик долав різні перешкоди та потерпав від Російської влади. Проте його дух зломлено не було, і він до останнього свого подиху відстоював самобутність українського народу.
19 квітня 1885 р. Микола Костомаров помер.
У 1967 р. за рішенням ЮНЕСКО весь світ відзначав 150-річчя від дня народження Миколи Івановича Костомарова.