1 листопада 1512 року - Публіці вперше показали стелю Сикстинської капели в Римі, намальовану Мікеланджело (фото, відео)
Сикстинську капелу було споруджено у другій половині XV ст., на замовлення папи Сикста ΙV, дядька Юлія II. На початку 1480-их років вівтар та бічні стіни були прикрашені фресками з євангельськими сюжетами та сценами із життя Мойсея та Христа такими живописцями як П'єтро Перуджино, Сандро Боттічеллі, Доменіко Ґірландайо, Синьйореллі та Росселлі, а над ними були розміщені портрети пап. Стеля була розмальована під блакитне небо із золотими зорями.
Навесні 1508 році Юлій II викликав митця до Риму, але не для продовження роботи над своєюгробницею, перший договір на створення якої було укладено ще 1505 року, а для розпису фресками стелі Сикстинської капели. Відомо, що Мікеланджело відмовлявся від замовлення, адже він був скульптором, а не живописцем. І не працював із фрескою. Про це він жалівся і батькові у листах, і у своєму сонеті «Нажив я воло тут, на риштуванні.
Спочатку передбачалося прикрасити стелю та зобразити фігури дванадцятьох апостолів на фоні ніш. Однак, уже у червні 1508 року Мікеланджело наполіг на зміні умов договору з Юлієм ІІ. За новим договором він сам мав право визначити тематику фресок стелі. Про це він згадував у листі від 1523 року, коли з гордістю писав, що переконав папу в «убогості» (італ. cosa povera) цього задуму і одержав повну свободу.
10 травня 1508 року Мікеланджело приступив до розпису стелі. Робота тривала більше двох років, у період між 1508 та 1512, за мінімальної участі помічників. Згідно із задумом митця, на бічних стінах капели представлені Епоха Закону (Мойсей) та Епоха Благодаті (Христос), а сама стеля зображає початок історії людства, Книгу Буття.
14 серпня 1511 року відбулося відкриття готової на той час частини розпису. Початок 1512 року — завершення роботи Мікеланджело. Урочисте відкриття — 31 жовтня 1512 року.
Фрески стелі Сикстинської капели є складною структурою, що складається із намальованих елементів архітектурної декорації, окремих фігур і сцен. По боках від центральної частини стелі під намальованим карнизом розміщені гігантські фігури старозавітних пророків і язичницьких сивіл, що сидять на тронах. Між двома карнизами зображені поперечні смуги, що імітують зведення — ними розмежовано великі й дрібні оповідні сцени із Книги Буття. У люнетах і сферичних трикутниках під розписом, також розміщені сцени. Численні фігури, зокрема знамениті «ignudi» («голі») обрамляють сцени із Книги Буття.
Сцени із Книги Буття, як і композиції на бічних стінах, розташовані в хронологічному порядку, від вівтаря до входу. Виділяються три тріади. Перша пов'язана зі створенням світу — «Відділення світла від темряви», «Створення світил небесних» та «Розмежування тверді та води». Друга — «Створення Адама», «Створення Єви», «Спокуса і вигнання з Раю» — присвячена створенню людства та його гріхопадінню. Остання оповідає історію Ноя, що закінчується його сп'янінням — «Жертва Ноя», «Потоп», «Сп'яніння Ноя». Адам у «Створенні Адама» і Ной у «Сп'янінні Ноя» зображені в однаковій позі: у першому випадку людина ще не володіє душею, у другому — від неї відмовляється. Таким чином, ці сцени показують, що людство не один раз, а двічі позбавлялося божого благовоління.
Оповідання витримане у дусі героїчного й піднесеного гуманізму; і жіночим, і чоловічім фігурам властива героїчна сила. Фігури оголених щитоносців, що обрамляють сцени, свідчать про особливості смаку Мікеланджело та його реакції на класичне мистецтво. Узяті разом, вони є енциклопедією положень оголеного людського тіла. Мікеланджело не був схильний до спокійного ідеалізму скульптури Парфенона. Він віддавав перевагу могутньому героїзмові римського мистецтва, еллінізму, що притаманний трагічній, сповненій пафосу групі Лаокоон, знайденій у Римі у 1506 р.
