Свято за колючим дротом: як в’язні совєтських таборів святкували Різдво

В Літературному музеї відбулася реконструкція святкування Різдва, яке відзначали політв’язні совєтських таборів на початку 1970-х років. За словами співробітниць музею, це було для них чимось більшим ніж просто зимове свято – Різдво було і вираженням власної позиції, і формою протесту.

Звісно, те Різдво сильно відрізнялося від традиційного, в чому переконалися відвідувачі Літмузею. Вони, як колись шістдесятники, готували кутю зі скромних інгредієнтів, які політв’язням надсилали родичі та друзі в якості передач. В хід тоді йшли як цукерки, так і крупа з тюремної баланди. Зробили вони  торт із замочених сухарів та узвар із залитої окропом сушки. А замість ялинки була всього лишень прикрашена вишитими свічками гілка. Адже який то табір, де дозволяють встановлювати ялинки?         

В межах заходу також говорили про шістдесятників, їх творчість та боротьбу за свої ідеали, про те, як вони показали себе під час ув’язнення, а також згадували різдвяних іменинників – Василя Стуса та Василя Симоненка.  

«Січень – це такий достатньо знаковий місяць, – підкреслила Тетяна Пилипчук, співробітниця музею, – 12 січня відзначається день українського політв’язня. Адже того дня в 1972 році відбувся генеральний погром, другий покіс української інтелігенції. Коли були заарештовані люди, які сьогодні є для нас героями. 6 січня Василю Стусу виповнилось би 80 років. Так само 9 січня – день народження у Василя Симоненка. Два відомих Василя, які надихнули Євгена Сверстюка щороку, 14 січня, влаштовувати такий захід як «Різдвяні Василі»».

Вона розповіла, що спочатку Євген Сверстюк влаштовував вечір пам’яті своїх друзів в Києві. І після його смерті цю традицію підхопив Літературний музей. В межах таких вечорів співробітниці музею розповідають історії про шістдесятників. Вони переконані, що події Революції гідності були б неможливими без того, що відбувалося в 60-80-х роках. Також вони впевнені, що сьогодні потрібно говорити і про політв’язнів. Адже, які відомо, деякі історичні події мають тенденцію повторюватися.  

«Для нас сьогодні це не тільки історія, яка минула, – підкреслила Тетяна Пилипчук, – для нас це, на жаль, реальність. Адже сьогодні наші співвітчизники є політв’язнями. Ми маємо розуміти, що це таке. Маємо усвідомлювати, що не сьогодні почалось ці трагічні події».