29 січня 2011 р. відбулось вже традиційне урочисте вшанування пам`яті загиблих під Крутами

О 11:00 ранку небайдужі харків`яни зібрались у сквері біля Дзеркального Струменю. Усього було близько сотні чоловік. Багато хто з них прийшли зі свічками і квітами, дехто приніс плакати. «Во славу і добру пам`ять патріотів Героїв Крут», «Герої Крут – приклад патріотизму України», – стверджувалося на плакатах. На видному місці було поставлено хоругв з образом Божої матері та немовлям Ісусом.
Представники різних політичних партій об`єднались у цей день. Поруч один з одним стояли члени Народного Руху України, Української народної партії, «Нашої України», «Народної самооборони», «Громадянської позиції» і партії «Реформи і порядок».
Священик прочитав молитву «Отче Наш», благословив присутніх та помолився за упокой душ героїв Крут. Потім почали виступати голови харківських осередків представлених партій.
Згадали пісню про героїв Крут. У рефрені співалось: «Чому їх було тільки 300?» Присутні задавались питанням: чому, наприклад, не 35 000? Повинно бути більше патріотів. Адже за кожним гарячим серцем мають прийти ще 10, 20, 30… Пояснення є. Як і у наш час, опозиція зазнавала тиск і тоді. Як і сьогодні, чиновники зачиняли українські організації. Люди просто боялись відкрито показувати своє волевиявлення. Далеко не кожен міг чинити опір владі. Українцям слід цінувати кожен чин своїх дідів, козаків, героїв Крут та УПА.
Зараз наш український народ є сильнішим. У нас є своя Держава. Її потрібно захистити та зберегти. Питання залишається тільки у тому, чи готовий кожен українець встати на захист своєї Батьківщини. З кожним роком серед школярів і студентів стає все більше таких, хто бажає навчатися саме українською. Владі слід прислухатися до вимог народу. А нам необхідно захищати свою волю та вибір.
Майже сторіччя тому, а саме 29 січня 1918 р., відбувся бій на залізничній станції поблизу селища Крути Ніжинського району. Битва була не на життя, на смерть.
А почалось все ось з чого. Йшли перемовини з Москвою. Росіяни стверджували, що України не існує. Самі українці засвідчили, що Україна насправді є і нація українська теж існує. Тим часом було віддано наказ корпусу Михайла Муравйова. Завдання було таке: захопити Київ.
Чутки про це дійшли до українців раніше за Муравйова з його підлеглими. Про наступ ворога оголосили в кадетських корпусах. Молодь піднялась на захист Вітчизни. У той час Україна була майже обеззброєна. На кожного студента виділили лише по сорок набоїв. Було самогубством вийти з таким арсеналом проти озброєних до зубів росіян. Але любов до рідної землі примушувала молодих людей йти на захист своїх родин та своєї Держави. 300 студентів вийшли на бій з 4 000 більшовиків. Бій тривав п`ять годин. Сили були нерівні. Битва обернулась на різанину.
 Більшовики познущались з молоді. Студенти були розстріляні, забиті та закатовані. Більш старші вмираючи закривали своїми тілами молодших. На бойовищі знаходили тіла підлітків, яких було вбито однією й тією ж самою кулею. До останньої хвилини вони залишались один з одним. Це – справжній подвиг патріотів. Любити Батьківщину означає захищати її. Це має бути уроком для кожного українця.
Наприкінці мітингу одна з харківських поетес прочитала свій вірш, який присвятила героям. Пролунав гімн України. Процесія пішла до пам`ятника Тарасу Шевченку. Там було покладено квіти.