Лекція відомого українського історика Ярослава Грицака, або як має розвиватися Україна

Починаючи з найдавніших історичних підвалин політичного розвитку суспільства, Ярослав Грицак розповів про дві моделі побудови нації. У першій моделі, яка сформувалась в античній Греції, право приналежності до нації могли мати лише ті, чиї батьки та прабатьки були представниками даної етнічної групи. Друга модель – римська, базувалась на тому, що нація визначалася за територією, тобто, якщо особа проживає в даному полісі чи державі, значить вона є представником даної нації.

За словами пана Ярослава, в процесі історичного розвитку етнічна нація часто переходить у політичну, або навпаки, але водночас, чисто етнічних (Японія) або політичних (США) націй майже немає. У більшості випадків ці моделі є змішаними.

Ні для кого не є секретом, що на Західній Україні люди значно більше схиляються до етнічної моделі нації, тобто рідної мови, віри, традицій тощо. На Сході – значна частина населення є формально двомовним, а фактично російськомовним, вони вимагають визнавати це як факт і протестують проти українізації цих теренів.

Ярослав Грицак також наголосив на тому, що за останні роки чисельність російськомовного населення збільшилася лише у Донецькій і Луганській областях. На інших теренах спостерігається українізація, власне, збільшення україномовного населення, але на Сході та Півдні ці показники є невеликими.

Відомий український історик також звернувся до представників Харківської влади з пропозицією разом шукати шляхи об’єднання українського народу. За словами пана Ярослава, політики мають визначитися з мовою, трактуванням історії, визнанням героїв та зовнішньою орієнтацією (до Європи, або до Росії).

Серед відомих особистостей, позитивне ставлення до яких є на Сході і Заході України, Ярослав Грицак назвав Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку та Нестора Махна. Але пан Ярослав вважає, що об’єднувати людей треба більшою частиною не навколо героїв, а навколо жертв певних режимів, влади тощо.

Ярослав Грицак також вважає, що в усі часи на теренах України значну роль відігравали поети і вони є одним з джерел творення самосвідомості нації. І письменники в більшості випадків є прихильниками побудови етнічної, а не територіальної нації, тобто українцями можна визнавати лише тих, що володіють рідною мовою, дотримуються національних традицій тощо.

«Поетів, їх продукт і національну проблематику на 70 років запхали у великий холодильник, а потім дістали, тепер запхнути нікуди, бо холодильник розпався», - сказав Ярослав Грицак маючи на увазі в образі холодильника Совєтський Союз.