«Народна культура - це не розваги і китайська вишиванка": харківський етнограф розповіла, чому вмирає традиційна українська культура

Світлана Коновалова, етнограф, провідний методист Лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини Обласного організаційного центру культури і мистецтва, зайнялася незвичною для себе справою, яку можна з повною впевненістю назвати культурною просвітою. Дівчина читає лекції в Харківській районній бібліотеці, використовуючи для піару соціальні мережі. Варто згадати, що ця бібліотека - установа досить нетипова і прогресивна, такий собі маленький осередок культури в околицях Південного вокзалу. Тут періодично виступають різні цікаві лектори, і навіть читає вірші відомий поет Сергій Жадан.

Під час лекції  1 вересня, що зібрала повний аншлаг в бібліотеці ім І. Франка (Жовтневий район), Світлана розповіла про старовинні українські весільні обряди. Слухачі, які були різного віку, здавалося, відкривали для себе новий світ – і це у той час, коли якихось  50 років тому ці традиції були відомі  майже в кожному селі. Чому ми сьогодні наново відкриваємо для себе традиційну культуру, як боротися з шароварщиною, і чи варто будь-що міняти в офіційній культурі - своєю думкою Світлана поділилася зі «Справжньою Вартою».

Світлано, наскільки тема традиційної української культури популярна зараз? Ви, певно, давно відстежуєте усі тенденції

Я думаю, що в такому величезному мегаполісі, як Харків, точно знайдеться кількасот людей, яким вона цікава. Тут йдеться радше про те, аби експерти-спікери мали можливість знайти контакт з потенційною аудиторією. Сьогодні існує проблема, що люди, які займаються дослідженням традиційної культури, або не вважають за потрібне цей контакт шукати, або не володіють необхідними інструментами для цього.

А як же численні масові заходи, які організовуються у місті? Парад Вишиванок, та інші

Це все, звісно, дуже добре. Справді є тенденція, що увага до подібних речей на тлі останніх подій збільшується, але це було вже не раз в нашій історії. Ще більший сплеск активності спостерігали в 90-х роках, менший, але також яскравий — 2004 року. Але як і будь-яка хвиля, вона з часом спадає. Вкрай важливо, що в кінці-кінців залишиться на березі: освітні проекти, мережа профільних організацій, активне експертне  товариство тощо.

За дешевою популярністю натовпу, якщо говорити відверто, гнатися не варто. І занадто радіти їй теж — вона, як відомо, мінлива.

Чи є перспектива відродження старовинних традиційних обрядів у сучасності? Ваша лекція була про весільні обряди. Чи можливо, наприклад, що вони знову стануть актуальними?

У популяризації є свій сенс. Весільні обряди і зараз популярна тема. Навіть до нас в Лабораторію не раз приходили люди, які хотіли організувати весільний обряд у народному стилі, замовити музикантів. Але знову таки, традиційна культура — це не забавка. В ній треба жити. Є об'єктивні перепони для її повного відродження: світ змінився, тепер ніхто не буде витрачати тиждень на святкування весілля. З іншого боку, долучення вимагає від людини занурення в традицію, інтелектуальної та духовної роботи. Ті самі весільні пісні теж потрібно знайти і правильно виконати.

Добре, можна, припустимо, знайти музикантів, які зможуть виконати такі твори. Але наскільки потрібна людям ця інтелектуальна робота?

Взагалі, ми говоримо про те, що сьогодні фольклор — це елітарне мистецтво, не масова культура, хоч це й здається парадоксом. Процес ідентифікації себе як українців через долучення до традиції прискорився та набув масовості, але наскільки все це відбувається якісно — велике питання. Не раз уже були такі випадки, коли до мене особисто зверталися люди, намагалися, наприклад, щось дізнатися про традиційний костюм, аби відновити його для себе. Хотіли саме справжній, автентичний. А потім, коли виявлялося, який це складний процес і скільки нюансів треба врахувати, дивувалися. І їхній запал якось відразу пропадав.

Справді добре, що ви проводите свої лекції в периферійній бібліотеці — така собі децентралізація культури. Адже можна проводити їх у центрі міста, тоді аудиторія буде ширшою.

Так, дуже важливо саме тут проводити лекції. Адже в цій бібліотеці вже давно сформувалося середовище зацікавлених людей,  багато років діє краєзнавчий гурток. Якщо я можу якось підтримати подібні “низові” ініціативи, я це обов’язково зроблю.

Резюмуючи, інтерес до культури зараз на порядок вищий, аніж був, наприклад, п'ять років тому. Принаймні в широких колах. Всі хочуть придбати вишиванку, вивчити народну пісню. Але при цьому людина може просто не знайти необхідної інформації.  Це не тому що її немає — немає адекватних шляхів комунікації, активного експертного середовища.

Як сьогодні боротися з ширвжитком і шароварщиною?

Це, звичайно, проблема. Ось на минулому “Параді Вишиванок” я побачили від сили кілька справжніх, решта  — Китай. Та й назва дивна: було б більш доречно назвати цей захід “Парад народного костюму”, наприклад. Це не снобізм. І я прекрасно усвідомлюю, що критикувати легше, аніж щось зробити самому. Та й те, що люди цим цікавляться — чудово, прекрасно, але водночас одного бажання мало. І з означеними вами явищами боротися можна тільки за допомогою освіти, створення якісного контенту, лекцій, які бажано знімати на відео і викладати в Інтернет. Ну і звичайно, не завадить зрозуміти, що справжня вишиванка може коштувати дуже дорого, що є виправданим, якщо це ручна робота.

А як з нашою сучасною українською літературою, музикою? Адже це кожен може прийняти і полюбити

Останнім часом з'являються люди, які умовно кажучи, побували в цивілізованому світі, чомусь там навчилися. Починають виникати якісь точки росту. Гальмує усе, на мою думку, зараз якраз офіційний культпросвіт, це просто мішок з піском на горбу у  суспільства! Що важливо — на це витрачаються колосальні гроші.

А куди ж ці гроші потрібно направляти?

Бюджетні гроші витрачати на культуру, як це робиться зараз, взагалі недоцільно. Я особисто за грантові програми і проектну роботу.

Чи немає такого ризику, що без підтримки  держави вся система взагалі завалиться? Без штучних грошових вливань?

Ну проблем багато, і не тільки в коштах. Наприклад, в низькій кваліфікації кадрів. У сфері актуальної культури вже йдуть явні зрушення, люди їздять переймати досвід, це стало модно. Але більшість державних культурних інституцій – до сих пір відвертий «совок». Над цим потрібно працювати. Залучати молоді кадри. От якщо ми говоримо про традиційну культуру, то тут явно лідирує Київ — той же музей Івана Гончара. Вони створюють надзвичайні проекти, наочні приклади того, що народну культуру можна презентувати цікаво, актуально і водночас доступно.

Ось сьогодні в метро була величезна кількість школярів у вишиванках

Особисто мене це радує. Тут я можу навіть на мить забути про свою нелюбов до китайських вишиванок. Проте головне, щоби дитина та її батьки самі цього хотіли. Не можна змушувати когось батьківщину любити і перетворювати все на офіціоз. З цього нічого доброго не вийде, в довготривалій перспективі так точно. Головне — пропонувати освітні можливості, аби людина, яка хоче щось дізнатися про національні традиції, не йшла в гугл шукати якусь нісенітницю, а мала можливість отримати цікаву і якісну інформацію від фахівців.

Світлана Коновалова - етнограф, магістр культурології, випускниця Харківського національного університету імені. В. Н. Каразіна. Займає посаду провідного методиста лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини Обласного організаційного центру культури і мистецтва. Стипендіат програми Польсько-Американського Фонду Свободи імені Лейна Кіркланда (2016/2017).

Корреспондент - Тетяна Зарубіна