Активісти Харкова та 9 міст об'єднуються для захисту архітектурних пам'яток
Руйнування будівель-об'єктів культурної спадщини в різних містах країни — результат, у першу чергу, недосконалості законодавства, впевнені активісти. Однак ця недосконалість може бути виправлена — учасники проекту проводять юридичний аналіз у цій сфері, збирають думки експертів та готують пропозиції щодо внесення змін до законодавства для Верховної Ради, Кабінету міністрів та Міністерства культури. Для більшої наочності про проблему як явище національного масштабу українцям розповість документальний фільм «Зберегти не можна зруйнувати», також створений у рамках проекту — його знімали в 10 містах на 150 локаціях за участю 50 експертів.
Відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини» (№ 1805-III від 8.06.2000 р.), власник пам'ятки архітектури зобов'язаний утримувати його в належному стані, ремонтувати, оберігати від руйнувань. Але на практиці це не працює, каже керівниця проекту, директорка БО «Благодійний фонд «Харків з тобою» Олена Рофе-Бекетова, правнучка знаменитого академіка архітектури, харків'янина Олексія Бекетова. Фонд, який вона очолює, і став ініціатором проекту — в рідному Харкові безліч таких будинків занепадають просто на очах, а деякі з будівель зносять.
«Те, що відбувається, порушує закон. Крім того, немає механізмів реагування на порушення, немає впорядкованості ще існуючих пам'яток культури, — каже Олена Рофе-Бекетова й тим самим ілюструє юридичний казус. — Частина їх знаходиться в обласному підпорядкуванні, частина — у міському, а частина — у приватній власності. У результаті відповідальність розмита, й «у сімох няньок дитя без ока».
Займатися охороною культурної спадщини повинні обласні адміністрації, проте в реальності все вирішується між приватними особами та міською владою, пояснюють ініціатори проекту: «Плутанина та безкарність гарантовано ведуть до корупції. А тим часом зникають наші міста».
Історичні міста, такі як Харків, Київ, Львів, Дніпро, Ужгород, Одеса, в останні роки втратили сотні історичних будівель, підкреслюють експерти та культурні активісти, — тобто, проблему не можна вважати місцевою. Та вирішувати її потрібно теж не на місцевому, а на національному рівні. Тому основним завданням учасники проекту вважають підготовку пропозицій правок до законів і до системи охорони культурної спадщини, які в квітні будуть запропоновані на розгляд на національному та місцевому рівнях.
«Специфіка цієї сфери в тому, що багато хто вважає охорону пам'яток неважливою. Дотримання трудового законодавства, пожежної безпеки — тут перевірки з боку контролюючих органів постійні, а про архітектурну спадщину згадують у останню чергу. Тому і з плутаниною в законодавстві мало хто бореться, — вважає юристка проекту Олена Купіна. — І в цьому «тихому болоті» виникає корупція. Причому як із боку власників нерухомості, яким простіше дати хабар, ніж з'ясовувати, пам'ятник у них у власності чи ні, так і з боку чиновників, які можуть вибірково прискіпуватись до власників деяких об'єктів, а можуть і закривати очі».
Приклади подібних випадків містяться в дослідженні, яке провели учасники проекту з «Харківського антикорупційного центру». Його висновки однозначні: необхідно в законодавстві чітко позначити обов'язки та повноваження органів охорони культурної спадщини на місцевому рівні — у першу чергу, а також на рівні центральної влади, прописати алгоритми співробітництва. На місцевому рівні щодо зон відповідальності повинні домовитися обладміністрації та міські ради.
«Зараз у сфері охорони пам'яток архітектури та історії великий безлад, — впевнена Олена Рофе-Бекетова. — Ось приклад: Міністерство культури вважає, що в Харківській області (без Харкова) 951 пам'ятка національного та місцевого значення. А Департамент містобудування та архітектури ХОДА вказує по області 235 пам'яток. Тобто, обласна влада не вважає пам'ятками 716 об'єктів, а Міністерство культури — вважає».
Приводом обговорити ситуацію за межами кола фахівців та активістів допоможе документальний фільм «Зберегти не можна зруйнувати». Режисер Павло Сіроменко і сценаристка Тетяна Омельченко побували в Києві, Дніпрі, Полтаві, Одесі, Львові, Ужгороді, Івано-Франківську, Тростянці, Запоріжжі та Харкові, провели інтерв'ю з 50 експертами, зафіксували на камеру 150 унікальних будівель. Все це створює яскраву картину та підкреслює гнітючий стан прекрасної української архітектури минулих років.
«Коли дивишся на ситуацію з боку, здається, що тільки в одному конкретному місті є таке собі «безумовне зло», наприклад, недбайливі власники будівель, — пояснює Тетяна Омельченко. — А проблема виявляється системною, однаковою у всіх містах, де є архітектурні пам'ятки. Тож, її причини — недосконалість законів та роботи правоохоронної системи, пасивність суспільства, брак фінансування».
Прем'єра фільму для широкого загалу відбудеться найближчим часом. Після перегляду картини свою думку про неї та щодо проблеми висловлять представники громад, а активісти зможуть зібрати ще більше думок і прикладів порушення законодавства для подальшого аналізу існуючого стану справ. Після показу в Харкові кіно представлять у тих містах України, де проходили зйомки.
Проте фільм — далеко не єдиний спосіб розширити аудиторію проекту. Організатори бачать своїм завданням об'єднання громадських активістів, депутатів місцевих рад, архітекторів, реставраторів, юристів, які діють розрізнено в різних містах. Ці люди й сьогодні займаються контролем дотримання національних законів та місцевих регуляцій під час будівництва споруд та планування міста. Але координація груп із різних міст допоможе їм працювати більш ефективно й сформувати громадську думку, змінити ставлення українців до культурної спадщини. Також у наведенні порядку в цій сфері зацікавлені вже згадувані приватні власники пам'яток архітектури — часто, купуючи об'єкт культурної спадщини, власник навіть про це не підозрює. Проте ж такий об'єкт у власності накладає багато витратних зобов'язань.
«Якщо попередній власник не повідомив, що об'єкт є пам'яткою культури, яка охороняється, то покупець може й не дізнатися. Якщо, звичайно, сам не почне перевіряти, — пояснює Олена Купіна. — Із кожним власником пам'ятки повинен бути укладений охоронний договір. Відповідальність за його укладання несуть обидві сторони, а це означає — ніхто. З одного боку, цим користуються, щоб робити реконструкцію без додаткових обмежень. З іншого боку, буває таке, що й справді, власник не підозрює, з чим має справу — зі старим будинком або з перлиною архітектури».
«Ми виступаємо за те, щоби був не лише «батіг» у вигляді покарань, штрафів і т. д., але й «пряник», — акцентує увагу Олена Рофе-Бекетова. — Наприклад, податкові канікули для тих, хто робить реставрацію за всіма правилами, податкові пільги та заохочення для тих, хто утримує будівлю-пам'ятку культури в належному стані, та таке інше — як це влаштовано на Заході. Можливо, є сенс пом'якшити вимоги. Держава повинна заохочувати та підтримувати відповідальних власників».
Організатори проекту й автори фільму сподіваються, що проект стане приводом для об'єднання людей навколо проблеми. Будинки можуть належати окремим людям, але архітектура — наша спільна спадщина та багатство.
