Україна — в європівфіналі! Залишилося переступити через себе
Скажи-но, дядя, бо ж не даром «Динамо», спалене «Ліоном», Донецьк, згвалтований «Ліллем», французу віддані? І хіба тільки французу? Під кого вони тільки не лягали... І, повідбивалися для порядку, врешті-решт розслаблялися, отримуючи задоволення. І хоча натуралами назад не стають, але любимо ми їх не тільки за це. Розпусниця історія, втомившись грою в логіку і об'єктивність, часом виписує такі піруети, що мало не здасться! Дві кращі, хай і попилені в усі дірки українські команди втовпилися до півфіналу Кубка УЄФА, дуплетом вистріливши по двох далеко не найгіршим споживачам жаб'ячих лапок. Більше того, одна з двох українських команд точно опиниться і у фіналі! А це вам не жаб жерти!
Практично у всіх своїх матчах весняного розливу і «Динамо», і «Шахтар» демонстрували не тільки свої найкращі якості, але наочно, дохідливо і чітко показували, чому вони не грають в Лізі чемпіонів. У матчах з глибоким дублем «Тоттенхема», сируватим ЦСКА і «Марселем», що знаходить пріоритети в національному чемпіонаті, донецькі, які давно забили на чемпіонат України, далеко не завжди демонстрували клас, енергію і експресію. Виїзна гра проти «Марселя», хай і виграна по рахунку, по суті виявилася програною. І якби в результаті найреальніших можливостей у ворота спантеличеної від такої безвиході Пятова влетіла хоч би третина того, що повинне було влетіти, замість степу донецького румунський ромалэ зарився б в шахті. Причому, румунській!
У «Динамо» ситуація зовсім не простіша. Знекровлена «Валенсія» на динамівському «катку» загнала киян за Можайськ, «Металіст» в Харкові загнав ще далі — в Бобруйськ, як ту тварину, і лише незрозумілий ПСЖ не створив особливих проблем. Не створив, тому як французький гранд перетворився з витонченого гурмана жаб'ячої лапки в жлоба, який харчується в гадюшному Макдональдсі. У першій грі конкретна і визначена думка про паризький колектив якось не склалася. В першу чергу тому, що динамісти, потрапивши під дах «Парк де Пренс», злякалися не стільки опонента, скільки власних тіней, бігаючих по полю.
У другому поєдинку київським діватися не було куди. Оскільки перевіряти на вішивість заїжджих гопників, які надумали самі себе аристократами, потрібно було, знову таки, методом втику, якого «Динамо» вже неодноразово випробував на собі аж до неболючості. На перевірку втиком колись витончений футбольний Париж виявився гнилуватим гарбузом, який і не збирався перетворюватися на чарівну карету. Непогані технарі, зібрані похапцем по різних засіках богом забутих африканських саван, виявилися тактично неписьменними нікчемностями, які визубрили лише примітивний алгоритм «отримавши м'яч, відразу навісь на колоду». Колода, тобто Оаро, виявилася незграбною і дубоголовою. М'яч раз до разу потрапляв на його опуклості і шорсткості.
Так або інакше, але ПСЖ в цій грі ловити не було чого. Примітивно помилялися всі ланки команди, а найголовніша ланка — хвалений Ле Гуен — не зумів пройти просте випробування на профпридатність. Можливо, помилки всі ці були продиктовані і натиском суперника. Частково так воно і було. І на відміну від французоїдів, наші брали завзяттям, бажанням, натиском. Що приховало помилки і аналогічний нестаток майстерності.
Хоча тепер вже глибоко по цимбалах всі проблеми і життєві переплетіння. Переможців не судять! Подвійний дуплет в історію Україна вже запустила. Історія, розпусниця, і так буде розмальована українськими закарлючками. Отже, можемо!
Тільки і після «можемо» висновки все одно робити треба.
