Вечір пам’яті Степана Сапеляка
У залі Будинку Спілки Письменників практично не було вільних місць. На прохання віруючих, що відвідали цей вечір, та із пошани до пам'яті Степана Сапеляка, який був щирим християнином, на столі було розміщене Розп'яття, ікони Спасителя „в силах” та Господа-Немовлятка із Богородицею, а також рушник із вишитою Господньою Молитвою.
Вечір відкрив пастор Громади „ВСІХ СВЯТИХ” Української Лютеранської Церкви Словом Божим із Євангелії від Івана 11:25-26: „Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре.” Пастир засвідчив, що покійний раб Божий був віруючою людиною, кохався в Слові Божому та в справі спасіння повністю покладався на Ісуса Христа. Отже, рідні та друзі небіжчика мають певну надію, що душа пана Степана з Господом. Після цього була виголошена „Молитва подяки за життя і творчість Степана Сапеляка”.
Після цього знаний музикант, професор, а також друг поета Володимир Доценко виконав на гітарі чудову п'єсу Вілла-Лобоса. Після цього заспівали багаторічні друзі та земляки Стпана Сапеляка – подружжя Василя і Оксани Марчаків. Пан Василь є солістом Харківського Академічного Театру Опери і Балету, лауреатом міжнародного конкурсу, професором Академії Культури.
Ведучий Володимир Сатан продовжив вечір чудовим художнім читанням віршів Сапеляка. Театрознавець Петро Джерелянський, багаторічний друг поета, поділився спогадами про своє знайомство із Степаном (яке відбулося 25 років тому) та прочитав саме ті власні вірші на духовні теми, що найбільше любив Сапеляк.
Анатолій Кузьмович Здоровий, відомий патріот, дисидент поділився спогадами, що сягали часу перебування в Пермських таборах для політув'язнених у 1970-х, засвідчивши, як любили Сапеляк та його друзів із Росохачського угрупування старші в'язні – колишні вояки УПА; як також засвідчивши й дружні стосунки серед хлопців із с.Росохач, що в ніч на День Злуки 1973 року вивісили прапори та розмістили листівки в Чорткові, що на Тернопільщині. Також пан Анатолій поділився спогадами про те, як Степан був обурений ставленням нинішньої влади до Юлії Тимошенко, яку він вважав новітньою політув'язненою, та, у зв'язку із цим підготував відповідний лист-протест від імені харківського товариства політв'язнів та репресованих. Головною думкою зваженого виступу пана Здорового була така: „Степан був водночас великим патріотом, видатним поетом та чудовою чуйною людиною. Четвертою характеристикою можна вважати те, що він був Прапороносцем: від виступу Росохачської групи у Чорткові 1973 до виступів 1988-89 у Харкові, коли синьо-жовтий прапор замайорів і біля пам'ятника Шевченка та мітингу на стадіоні „Динамо””. Анатолій Кузьмович проінформував зібрання, що товариство політв'язнів і репресованих звертається до міської влади із пропозицією присвоїти ім'я С.Сапеляка одній із шкіл та одній із вулиць Харкова.
Також теплі слова про Сапеляка промовили поети, дисиденти, митці: Пасічник, В.Бондаренко, К.Маковійський, В.Брюгген, М.Побелян. Вірші Сапеляка прочитав С.М.Бойко, який одним із перших читав їх публічно у виставі наприкінці 1980-х років.
По-своєму особливо зворушливим був виступ Володимира Бондаренка, який, певним чином, став співавтором останнього видання поезій Сапеляка. Це їхній спільний проект 2-томного видання „С.Сапеляк „Кричі Часу”/ Владимир Дар „Археология времени””. Ідея проекту полягала в тому, що В.Бондаренко (В.Дар) та С.Сапеляк багато в чому були протилежностями: Степан був християнином, а Володимир – атеїстом (хоча, як зауважив сам пан Володимир, – не войовничим), Степан був україномовним поетом, галичанином, Володимир – пише російською. Але, незважаючи на такі діаметрально різні світоглядні позиції та мовно-культурну різницю, Степан з великою толерантністю і повагою поставився до творчості Володимира, взявши участь в цьому видавничому проекті.
Після завершення офіційної частини вечора учасники зустрічі ще довгий час не розходилися до дому, тепло спілкуючись, згадуючи Степана Сапеляка – поета, дисидента, політика, публіциста і мистецтвознавця, і просто щирого українця – без ніякого сумніву – постать, що собою уособлював ідею Соборності України.
