Працівники міліції жорстко побили учасників акції на захист Павліченка

Учасники акції скандували: «Свободу Павліченкам!!!», «АСАВ!!!», «Робити я не вмію, а красти я боюся, поїду я до Харкова, в міліцію наймуся!!!», «Міліція – дебіли!!!».

Серед натовпу також лунали вигуки окремих груп: «Гітлер – воскрес!!!», «Жидів – на ножі!!!». Однак на ці гасла працівники міліції не реагували.

Більшість учасників акції протестували проти катувань в міліції і вимагали свободу Дмитру і Сергію Павліченкам.

На проїжджу частину дороги, по якій рухалась колона працівників міліції, кидали димові шашки й невеликі порції палаючих сумішей.

Частина перехожих охоче приєднувалась до колони. Біля будівлі Харківського обласного управління міліції учасники акції стали спинами до колони правоохоронців, закинули руки за голову і в цей момент зірвали димову шашку.

Люди скандували: «Революція!!!», «Сьогодні – з плакатом, а завтра – з автоматом!».

А коли акція наближалася до завершення і більша частина журналістів та й учасників ходи почали розходиться, працівники міліції схопили одного юнака і без жодних пояснень потягли до відділку.

Серед натовпу пішов поголос. Учасники акції певний час вирішували як діяти далі. Потім близько сотні людей взялося за руки і рушили до дверей будівлі обласного управління міліції. Побачивши це, міліціянти, не довго думаючи, з шаленою швидкістю побігли на зустріч натовпу. Роз’єднаних юнаків по одному хапали за руки, тягли голими спинами по снігу, били на очах в інших учасників акції.

У цей момент, більша частина колони почали тікати у різних напрямках. У повному безладі працівники міліції били й затримували не лише учасників акції, а й перехожих.

Журналістів і правозахисників до відділку не пускали.

«Били на дворі, а тоді всередині. Наручників не вистачало, тому з наших штанів витягували ремні і зв’язували руки. Били до крові, до втрати притомності. Якщо хтось голову підняв – били ще. Навіть, якщо не дивитись нікуди, просто трішки повернути голову, бо довго лежати в одному положенні – дуже важко, - тоді били ще. Я з усіх сил терпів, щоб не піднімати голову», - розповів харківський громадський діяч Станіслав Тимошенко.

«Під ніч, мене нарешті пустили до відділку. Там були калюжі крові. Я з жахом дивилася на те все, але фотографувати було нічим. Хлопців били, а тоді ще більше години в автозаках тримали на холоді. Два автозаки було забито людьми», - згадує про побачене харківська правозахисниця Лілія Сафарова.

Зараз харківці пишуть заяви до прокуратури та міліції. Однак у справедливість чиновників уже не вірять. Найбільше розраховують на захист від преси та згуртованих людей з активною громадською позицією.