Колись, на початку 1990-х, Київський музей Миколи Лисенка одержав у подарунок зі схронів СБУ книгу Максима Славинського «Национально-государственная проблема в СССР» — текст, котрий він як доповідь читав на Міжнародному конгресі поневолених народів у Парижі 1937 року. Ознайомившись із ним, ми з колегами вражено в один голос промовили: «Це б зараз перевидати і як посібник роздати кожному можновладцю в Україні!». Адже тут М. Славинський розмірковує над однією із основних проблем країни під назвою СССР, яка стала «гідною» й безпосередньою послідовницею Російської імперії. Славинський намагається ввести у європейський контекст те, про що сучасні європейці вже давно встигли забути, адже їхні національні держави формувалися дуже давно, і там самі поняття нація і держава набагато раніше злилися воєдино. Але для Славинського і його Батьківщини України це питання залишалося відкритим. І ще далеко попереду були спроби відтворення української державності 1940-х і початку 1990-х, процес розпаду СССР з кривавими подіями у Прибалтиці, Придністров’ї, Тбілісі та Грозному, Душанбе, штурм «Білого дому» в Москві.

Людська натура схильна до того, щоб усьому знаходити виправдання. Чимало людей стверджують, що цивілізація рухається вперед і певні моральні засади мають бути скореговані. Однією з найбільш гострих і дискурсивних проблем у цьому відношенні було, є і залишається питання використання протизаплідних засобів, яке є нібито «запорукою здоров’я та щастя в особистому житті». Власне, ця проблема не є новою: над викривленням суспільної моралі українців майже століття дуже плідно й наполегливо працювали різноманітні «друзі» нашого народу…

Луганщина сповна відчула на собі караючу руку комуністичної влади. Під час репресій більше 30 000 уродженців і жителів нашої області було розстріляно, засуджено до різних строків ув’язнення в тюрми і табори, виселено з місць проживання, відправлено в заслання. Пік тоталітарного терору на Луганщині, як і у всьому Радянському Союзі, припав на 1937-1938 роки. Його жертвами стали тоді близько 13 000 чоловік. Третина з них були засуджені до розстрілу, п’ята частина – до 10 років таборів. Ці дані взяті із книги «Реабілітовані історією. Луганська область».

3 квітня українська громада відзначатиме 92 річницю від дня народження українського письменника Олеся Гончара. Він правдиво зображував події Другої Світової війни, але водночас створив найсвітліші людські образи, тепло яких ми продовжуємо отримувати сьогодні.

Майже 20 років минає з початку появи на мапі світу незалежної України, а керівництво цієї самої держави ще не визнало ветеранів саме тої військової формації, яка єдина довгі роки боролася за ту ж таки незалежність. Чи нема чим дивуватися? Ця дивовижня держава - Україна, а покривджені військовики - вояки й офіцери Української Повстанської Армії. Мабуть немає другої країни в світі, яка б після здобуття незалежности так негідно поступила зі своїми громадянами, які жертвували своїм життям, щоб їхній народ більше не служив чужим імперіям.

1 квітня світова громадськість відзначає день народження Миколи Гоголя, як висловлюються росіяни: «великого русского писателя». Не нам судити великого Гоголя, що він писав російською, хоча був українцем, так склалося історично. Та чи міг би він писати українською і за яких умов?

"Націоналіст" Ющенко постійно святкував день визволення (?) України від німецько-фашистських окупантів. Святкував в одних лавах з окупантами-большевиками, потужною п'ятою колоною, реваншистами, які ненавидять країну, в якій живуть, і мріють про нове пришестя московського царя. Свято з георгіївськими стрічками на грудях і собачою відданістю "господарям", котрі в перервах між копняками під зад подають обсмоктану кістку з імперського столу. Про таких влучно сказав Тарас: "Раби, подножки, грязь Москви".

Нам усім є добре відомо, що немає на світі іншого народу, який зазнав би таких дошкульних образ і гігантних людських жертв, як зазнав у своїй історії наш багатостраждальний український народ, а, зокрема, за період від так званої «октябрьской рєволюциї» до розвалу "совєтської тюрми народів та відзискання самостійності України, — молодої демократичної держави, яка забезпечує всім громадянам України однакові людські й національні права та особисту гідність.

Ще донедавна в Україні панував тоталітарний комуністичний режим, і всім відомо, що так званий Совєтський Союз був, властиво останньою великою імперією. А якщо була імперія, то був материк і були колонії, і однією з таких колоній була Україна.

Як жили неросійські народи в СССР - новітній редакції Російської імперії? Чому зараз так важко розплутувати вузол міжнаціональних та міжетнічних проблем, які й посьогодні є актуальними, зокрема, й в Україні.