Луганщина: факти радянських репресій, які підтверджені архівними документами

Кожен поворот радянської історії - розкуркулення, колективізація, робота в колгоспі «за палички», голод, репресії, війна - трагічно відбивався на нашій родині. У 1938 році мій дід був розстріляний - про це я дізнався недавно. Троє його неповнолітніх дітей залишились круглими сиротами. Далі була війна, яка забрала ще двох чоловіків із нашої родини. Мого дядька, який із 1941 року відбував покарання у таборі (його засудили за те, що 17-річним підлітком забрав у ще менших хлопців знайдений ними револьвер і у лозах стріляв з нього) мобілізували в армію. Дядько загинув під Ржевом, проживши на свободі 3 місяці. У той час Тарасівка була окупована і він не міг повідомити родичів про своє звільнення. Точне місце його поховання до цього часу невідоме.

Іншого діда у 1943 році мобілізував польовий військкомат. Через кілька днів він та кілька його односельців були вбиті німцями з кулемета, коли йшли в атаку на станцію Кислівка. Можливо там, у братській могилі села Кислівка, він і похований серед 59 невідомих. Після війни моя бабуся довго добивалась у військкоматі похоронку на чоловіка і отримала її, але як на зниклого без вісти.

От такий спадок – троє без вісти зниклих родичів - мені дістався. Я дізнався, наскільки було можливим, про їх долю. А також досліджував історію села Тарасівки і нашого роду Чалих, адже ми є людьми, поки у нас є пам’ять. 
Пропоную читачам ознайомитись в оригіналі з матеріалами карної справи № 6390-Р на Черник Федосія Терентійовича та Чалого Івана Миколайовича, засуджених до розстрілу. Деякі сторінки справи скопіювати, на жаль, не дозволили.

Валерій Чалий 
Наша довідка. Валерій Іванович Чалий народився в селі Тарасівка, розташованому за 45 км від Сватового. Після закінчення школи працював у колгоспі, закінчив Харківський інститут радіоелектроніки, працював провідним інженером у конструкторському бюро. Цікавиться історією України, Слобожанщини і свого рідного села. Живе у м. Харкові. Валерій Іванович також веде пошук земляків, загиблих під час другої світової війни і пропонує вшанувати тих, хто був призваний польовими військкоматами і загинув в перших же боях. Цих людей не встигли внести в списки військових частин, отже вони не внесені і в списки безповоротних втрат, а тому не вважаються такими, що воювали.

Тож, надаємо слово документам.

У розміщеній на сайті копії карної справи можна знайти окремі факти з життя Чалого Івана Миколайовича. Але варто прочитати його коротку біографію, бо це принципово для зрозуміння позиції обвинувачення. Особливо підкреслюю, що Іван Миколайович був звичайною людиною.

Чалий Іван Миколайович народився 24 серпня 1894 р. в селі Тарасівка Куп’янського повіту Харківської губернії в сім’ї селян. Тепер село Тарасівка знаходиться в Троїцькому районі Луганської області. Закінчив 4 класи церковно-приходської школи. Перед світовою війною одружився і з сім’єю поселився окремо від батька «на отрубах» у Мартосівці Западній (здається, вона була розташована біля Маньківки). Крім нього на хуторі поселилися ще кілька сімей. Почалася І світова війна й Івана Миколайовича мобілізували до царської армії. Служив він на Кавказі у козаках. Маючи освіту, дослужився до молодшого офіцерського звання. Його дружина померла під час пологів, а згодом померла і дитина. Невідомо, де був Іван Миколайович під час Громадянської війни, а приблизно в 1920 р. він повернувся до Тарасівки, одружився вдруге (на вдові, у якої був хлопчик) і знову почав господарювати окремо від батька, з яким жив молодший син. У 1921, 1923 і 1925 роках в сім’ї Івана Миколайовича народилися троє дітей (цікаво, що у карній справі їх вік зменшений на 1 або 2 роки).

У 1931 р. хазяйство його батька, Миколи Захаровича, розкуркулили, а все майно передали в сільгоспартіль. Важливо відзначити дві деталі. Перша – як Микола Захарович став «куркулем». Щоліта молодший брат Миколи Захаровича їздив на Манич на заробітки, а Микола Захарович працював на його землі. Зароблені гроші ділили на дві сім’ї. Так змогли купити сільгоспінвентар і орендувати землю. Друга - розкуркулення не торкнулося Івана Миколайовича, який жив окремо і мав своє господарство. Чому у смертному вироці «трійки» він названий «крупним куркулем», одному Богу відомо. І як парадокс - розкуркулений молодший брат Івана Миколайовича під час Громадянської війни воював за радянську владу в «червоних партизанах» і навіть був нагороджений орденом Червоного прапора (це дуже несподобалось його односельцям, тому його ледве не насмерть побили). 
Під час колективізації Іван Миколайович першим у Мартосівці Западній вступив до колгоспу. Мабуть, не за власним бажанням. Він читав газети і розумів, що іншого виходу немає. Як грамотного, його вибрали до правління колгоспу. Але знайшлися невдоволені, які говорили, що «куркулі сидять у конторі». Може причиною цього було і те, що Іван Миколайович був завжди охайно одягнутий. Ситуація ставала загрозливою. Одного дня у 1931 чи 1932 р. Іван Миколайович склав на підводу найнеобхідніше, посадив дітей і поїхав на Донбас у село Мирна Долина, де був радгосп. Залишилась хата і все майно, навіть теля, прив’язане у хаті до ніжки стола. Потім, під час Голодомору, у Мирній Долині рятувалися від смерті майже всі наші родичі. Коли я шукав матеріали про загиблих односельців, то знайшов записи у документах про народжених у Тарасівці і мобілізованих до Червоної армії з Мирної Долини.

У Мирній Долині Іван Миколайович жив на квартирі з іще двома сім’ями, працював у радгоспі бригадиром на овочівництві, продавцем у магазині. Одного разу був затриманий НКВС, а потім відпущений. 20 квітня 1938 р. його знову заарештували і з того часу доля Івана Миколайовича була невідома для родичів.

З початком реабілітації старша дочка Івана Миколайовича , яка залишилася жити на Донбасі, стала добиватися встановлення справедливості щодо батька. Їй повідомили, що Іван Миколайович був засуджений до 10 років таборів, помер в ув’язненні від інфаркту міокарда у 1945 р. і реабілітований. До речі, після арешту Івана Миколайовича від неї вимагали відмовитися від батька, але вона не погодилася, а коли 5 березня 1953 р. стало відомо, що помер Сталін, не побоялася прилюдно сказати: «Тільки жаль, що пізно!»

Вже немає в живих дітей Івана Миколайовича. Вони так і не дізналися правду про смертний вирок їхньому батькові. 

Документи совєтского периоду:

Оперативный приказ НКВД СССР № 00447 «ОБ ОПЕРАЦИИ ПО РЕПРЕССИРОВАНИЮ БЫВШИХ КУЛАКОВ, УГОЛОВНИКОВ И ДРУГИХ АНТИСОВЕТСКИХ ЭЛЕМЕНТОВ». 
СТАТЬЯ 58 УК РСФСР 1938 ГОДА (СООТВЕТСТВУЕТ СТАТЬЕ 54 УК УССР) 
СТАТТЯ 54 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УРСР. 
Докладная записка В.Н. Меркулова, В.В.Чернышева, Б.З.Кобулова