Лібералізм охороняє свою паству не менш ревно, ніж колись церква або наукова картина світу. З цього погляду, будь-яка думка — приречена: вона лише одна в довгому переліку думок настільки ж вагомих, як і егоїстичних. Одна, але не єдина. Справді, якщо всі однаково вільні й рівні, то авторитетів немає. Усе відносне, немає єдиної істини. Істина — довгий ряд думок, суджень, який іде в нікуди. Падають останні бастіони — державність, політика, на їх місце приходять ринок і технології; останній підкоп відбувається під дитину та сім’ю. Дитину на Заході (а скоро і в нас) намагаються визначити як незалежного суб’єкта. Це робить ювенальна юстиція. Згідно з логікою, незалежним можна бути від будь-чого, що ти можеш вибирати самостійно. Але в нашому випадку відбувається істотна підміна — дитину намагаються виставити незалежною насамперед від батьків, від тих, кого не вибирають. І водночас вона, дитина, повністю залежна від держави, навіть не від держави, а від спеціального механізму, єзуїтськи-кафкіанської по суті системи.

Зараз в Україні створюють спеціальні органи ювенальної юстиції, які будуть займатися контролем за вихованням дітей у сім’ях та відбирати їх у батьків, у тому разі, якщо дитина виховуватиметься, на чиюсь думку, аморально чи не матиме нормального матеріального забезпечення.