Тяжкі реалії окупованого Криму. Як порушуються права людини на півострові
Вже пройшло більше двох з половиною років після анексії Криму. За весь цей час багато змінилося. І явно в не кращу сторону. Переслідування громадських діячів, репресії, обшуки, арешти, жорстке обмеження прав та свобод – все це стало невід’ємною частиною окупованого Криму. Про чисельні порушення прав людини повідомляють як представники різноманітних громадських організацій, так і окремі активісти.
Переслідування представників Меджлісу тривають
Після того, як російська влада змусила голів Меджлісу Мустафу Джемілєва та Рефата Чубарова покинути Крим, під удар потрапили їх заступники – Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров. Як повідомляє міжнародна правозахисна організація Amnesty International, їх обох судять за надуманими звинуваченнями.
19 лютого 2016 року Ільмі Умеров під час свого інтерв’ю зазначив, що необхідно змусити Росію «вийти з Криму, Донецька й Луганська». А 12 травня його забрали до головного управління в ФСБ. Тоді Умеров дізнався, що підозрюється за статтею 280.1 Кримінального кодексу РФ. А, точніше, в «закликах до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації». Йому був заборонений виїзд з Криму, а текст того інтерв’ю був відправлений ніби то на лінгвістичну експертизу. Проте це викликало занепокоєння і у самого активіста, і його адвокатів. Адже те інтерв’ю було записане кримськотатарською мовою і був ризик того, що його сенс можуть просто викривити.
Закінчилось це тим, що ФСБ подало клопотання до суду щодо того, що Ільмі Умерову необхідно призначити примусовий психіатричний огляд. Суддя його задовольнив. Причому, це сталося за відсутності самого звинувачуваного, який на той момент знаходився в лікарні. А 18 серпня туди навідались агенти і відвели Умерова до Психіатричної лікарні №1 для примусового огляду.
Уже в перший день перебування в психіатричній лікарні Умерова помістили в ізолятор для пацієнтів, які страждають серйозними психічними розладами. Цей факт був використаний як привід для відмови як у зустрічі з адвокатом, так із членами родини. Але завдяки міжнародному тиску, дану ситуацію вдалося змінити на краще. Загалом, там Ільмі Умеров пробув три тижні і 7 вересня був звільнений. Медична комісія прийшла до висновку, що Умеров не має жодних психічних розладів, які могли вплинути на кримінальне провадження.
Також тут варто згадати випадок з досудовим утриманням під вартою заступника голови Меджлісу Ахмета Чийгоза, який тривав протягом 18 місяців. Він був заарештований 29 січня 2015 року у звинуваченні в організації «масових заворушень». Чийгозу тоді пригадали події 26 лютого 2014 року, коли проукраїнські та проросійські активісти зібралися під Верховною радою Криму. Обидві сторони поводили себе достатньо спокійно, хоча подекуди і спалахували бійки. За свідченням активістів, Ахтем Чийгоз був одним з тих активістів, які намагалися запобігти насильству і заспокоїти присутніх. До того ж, наявні докази засвідчили, що тоді, незважаючи на напружену ситуацію, не було жодних масових заворушень. Сам Чийгоз наголошує, що опинився під вартою через свою громадську діяльність, а Amnesty International називає його в’язнем совісті.
Хто тут найстрашніший екстреміст?
Згодом російська влада спрямувала тиск на людей, які насмілились публічно висловлювати будь-яку незгоду. Це вилилось в кримінальне переслідування активістів під виглядом боротьби з екстремізмом і тероризмом. За даними Amnesty International, принаймні 19 осіб були заарештовані за звинуваченнями у членстві в Хізб ут-Тахрір. Дана організація 2003 року була визнана терористичною за рішенням Верховного суду РФ. Як було зазначено в звіті, це угруповання має на меті усунення неісламських урядів та встановлення ісламського правління у світовому масштабі.
У вересні 2016 року в Ростові-на-Дону відбулося судове зсідання, в якому експерти виявили чисельні порушення. Звинувачувальні вироки були винесені чотирьом особам. Проте представники Amnesty International, які мали нагоду ознайомитися зі справами Еміра-Усеїна Куку та Мусліма Алієва, зазначають, що в них наявні ознаки цькування, а докази стосовно причетності до даного злочину були недостатніми. Правозахисники стверджують, що у цих справах звинувачення у членстві у забороненій організації є однозначно необґрунтованими. Або ж є вагомі причини сумніватися у достовірності висунутих звинувачень.
Ще таким яскравим прикладом такої «боротьби з екстремізмом» є тиск, побиття та кримінальне переслідування вищезгаданого активіста-правозахисника Еміра-Усеїна Куку. Все розпочалося у липні 2014 року, коли до нього на роботу навідався співробітник ФСБ та намагався переконати чоловіка стати їх інформатором. Замість цього Куку приєднався до контактної групи з прав людини. Вона була створена родичами тих людей, які зникли безвісти. Проте 20 квітня 2015 року Емір-Усеїн Куку став жертвою нападу. Коли він повертався додому, двоє чоловіків вибігли з мікроавтобуса і побили активіста. Після цього його насильно посадили в авто і виправили до ялтинської ФСБ. Після цього ФСБшники обшукали будинок Куку. Згодом той зняв побої в місцеві лікарні. Проте поліція відмовилася розслідувати його справу, обґрунтувавши таке рішення «відсутністю складу злочину». Щодо членства в терористичні організації Хізб ут-Тахрір, то активіст її повністю заперечує.
Нещодавно офіційний сайт Кримської правозахисної групи повідомив, що стан здоров’я Куку, який вже майже рік знаходиться в СІЗО, погіршився. Це стало відомо зі слів його дружини Мєрьєм Куку. За її словами, чоловіку не надають необхідної медичної допомоги. Крім того, на нього чиниться психологічний тиск.
Взагалі, політв’язні в Криму перебувають в нелюдських умовах. Про це розповів Еміль Курбедінов Кримській правозахисній групі. Ув’язнені скаржаться на переповнені камери та антисанітарію, укуси комах, відсутність нормального харчування та медичного обслуговування. Крім того, їм не дають зустрітися з родичами. Деякі з них майже рік не мали таких візитів. «Ув’язнені можуть їсти лише те, що їм приносять родичі та близькі, – розповідав Курбедінов, – їжа жахлива, її неможливо їсти. Хлопці говорять, що в юшці, яку приносять, плаває шкіра із вовною. Якщо каша, то вона на такому маслі, що через тиждень у тебе шлунок просто «встане». Хліб – напівсирий».
Насильнице зникнення людей і переслідування активістів стало звичним явищем
Після анексії Криму чимало активістів, які були незгодні з новими порядками, були викрадені. Як повідомляє Amnesty International, її співробітниками було задокументовано шість таких випадків, і 18 – іншими НУО. При цьому, вони жодним чином не розслідуються, а злочинці так і залишаються безкарними.
Ервін Ібрагімов зник за насильницьких обставин у 2016 році. Це кримськотатарський активіст, член Світового конгресу кримських татар. Він помітив, що за ним стежать у травні 2016 року. Того ж місяця його було викрадено. Як показав запис відеоспостереження, Ібрагімова схопила група чоловіків. Вони змусили активіста сісти у фургон та поїхали геть.
Крім того, від переслідувань потерпають навіть адвокати, які працюють над справами політв’язнів. Так, Миколі Полозову, який представляє Ахтема Чийгоза, 20 вересня повідомили, що Слідчий комітет Криму почав перевіряти його пости в соцмережах. Йому пригрозили, що якщо перевіряючі знайдуть в опублікованих матеріалах якійсь порушення, то це призведе до позбавлення його статусу адвоката.
Зокрема, дістається тим спеціалістам, які займаються іншими кричущими справами. Адвокат Еміль Курбедінов представляв чотирьох відповідачів у «справі Хізб ут-Тахрір». Крім того, він нерідко першим приїжджає до будинків кримських татар, де на той момент здійснюють обшук співробітники ФСБ. Також він надає юридичну допомогу кримськотатарській спільноті у випадку спілкування з російською владою чи зіткнення з погрозами та утисками. Через це 30 серпня 2016 року близько 20 чоловік в цивільному одязі намагалися увірватися до будівлі, де розміщений офіс його юридичної фірми. Самого адвоката там не було, проте співробітники змогли впізнати деяких оперативників ФСБ, яких вони раніше бачили під час обушків будинків чи на судових засіданнях. А в листопаді Курбедінову зателефонував чиновник із Сімферополя з погрозами. Він заявив, що всі адвокати Кримської колегії постраждають, якщо Курбедінов не покине організацію. Також йому заявили, що він надто «втягнений в політику» та дозволяє собі висловлювання проти Росії.
Свобода під загрозою
Арешти, обшуки та політично мотивовані переслідування тривають. Про це повідомляє Кримська правозахисна група у своєму останньому звіті. Так, 3 листопада Сергій Васильченко був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення. Суддя Людмила Кротова назначила покарання у вигляді десяти діб адміністративного арешту. Причиною такого рішення стала публікація посту в соцмережі, яка, на думку судді, підпадала під статтю 20.29 КоАП РФ «Виготовлення і розповсюдження екстремістських матеріалів». Причому, був проігнорований той факт, що інформація, опублікована Васильченком, була додана до списку екстремістських матеріалів аж через 19 місяців після її публікації. Також суддя не взяла до уваги й те, що у протоколі про адміністративне правопорушення відсутня інформація про понятих і підписи самого Сергія Васильченка. Не були вказані й обставини виявлення та здійснення самого «правопорушення».
14 листопада був здійснений обшук в мечеті «Хан Джамі» в Євпаторії. В ньому взяли участь три чоловіки, один з яких був співробітником прокуратури, а двоє інших – представниками ФСБ Росії. Обшук проводився без надання необхідних документів та участі понятих. А вже 24 листопада представники МВС затримали імама мечеті «Хан Джамі». І що характерно, причину затримання ніхто не назвав, а належній процесуальний документ був відсутній.
Також правозахисні організації повідомляють про порушення свободи слова та значне обмеження прав місцевих медіа. Вже в 2014 році російська влада почала вимагати перереєстрації всіх наявних ЗМІ згідно із законодавством Російської Федерації. Проте не всі змогли залишитись «на плаву». Деяким медіа, що здійснювали трансляцію кримськотатарською мовою, було відмовлено в реєстрації. Одні змушені були закритися, іншим ж вдалося виїхати до материкової України. Проте навіть їм довелося зіткнутися з новими труднощами. Наприклад, каналу ATR було заборонено здійснювати трансляцію на півострів через мережу. Все завдяки чинному російському законодавству, яке дозволяє блокувати доступ до інтернету.
Окрім цього, представники державних органів півострова подекуди перешкоджають журналістській діяльності. Наприклад, 23 листопада 2016 року в Центральному районному суді Сімферополя проходило засідання у «справі 26 лютого». Тоді судові пристави перешкоджали журналісту Антону Наумлюку пройти до будівлі суду з фотоапаратом та потрапити до залу засідань. Після судового засідання він брав інтерв’ю у адвоката Едема Семедляєва. Тоді він зміг зафіксувати на камеру виїзд автомобілю для перевезення підозрюваних і обвинувачуваних. Того дня один з приставів почав погрожувати Наумлюку через адвоката. Він заявив, що якщо відео з’явиться в мережі, то журналіст не матиме доступу до будівлі суду.
Крім того, в Криму порушується і право на свободу мирних зібрань. Нерідко їх просто забороняють. Причому, такі заборони торкаються не тільки проведення вуличних протестів, а й традиційних культурних заходів. Останнім часом громадські протесті в Сімферополі взагалі були заборонені. Тоді мер міста видав указ про заборону всіх громадських, культурних розважальних заходів. Звісно, окрім тих, які були організовані місцевою владою.
Наприклад, група мешканців Євпаторії мала намір провести 26 листопада пікет поблизу будівлі відділу МВС РФ. Заздалегідь, 3 листопада, мешканці міста подали до адміністрації відповідне повідомлення. Там була вказана і кількість учасників (10-15 осіб), і мета самої акції («привернути увагу громадськості до політичних репресій»). Але не судилося: адміністрація міста відмовила в узгодженні пікету. Мотивувавши дане рішення тим, що обраний активістами майданчик не входить до переліку місць, де можна проводити подібні заходи. Разом з тим місця, де офіційно дозволено проводити громадські акції, не дають можливість пікетувальниками донести свої меседжі до цільової аудиторії. В даному випадку – до співробітників МВС. А оскільки участь у неузгодженому пікеті передбачає адміністративне покарання, то активісти були змушені відмовитися від проведення акції.
Про що розповідають люди?
Проте життя триває. Є в Криму мешканці, які жодним чином не визнають анексію півострову. І якщо вони не займаються громадською діяльністю, то спілкуються з активістами з України чи висловлюють свою позицію через соціальні мережі.
«Люди, за якими я спілкуюся – це переважно ті, які відмовилися від російського громадянства, – розповіла Олена Абіюк, представниця кримської групи харківського Євромайдану, – вони свою позицію висловлюють в соціальних мережах, вони об’єднуються в групи. Там вони знаходять віддушину від того, що їх оточує. Я можу говорити про цих людей. В них настрій змінюється від відчаю до надії. Це залежить від новин, які надходять кожен день. Не тільки кримських, а й материкових. Що хоч якось стосується Криму та може вплинути на загальне враження кримчан, які погодилися з окупацією. Які її привітали. Всі новини, які показують, що Україна більш успішна, що вона продовжує пам’ятати про окупованих громадян. Це все надає надію. Вони дуже пишаються цими успіхами. І вони також переживають наші втрати на фронті».
За її словами, багато людей, які не мають російського громадянства, не можуть навіть отримати нормальну медичну допомогу. Їм доводиться виїжджати. Але вони намагаються допомагати українській армії. Крім того, ці люди надають регулярну допомогу кримським татарам, які постраждали від окупаційної влади. Наприклад, в тих випадках, коли на них чиниться тиск з боку місцевих держорганів.
«Про майбутнє, можливо, можна буде впевнено говорити коли пройде деокупація, – підкреслила Олена Абіюк, – українцем зараз може бути названа людина будь-якої національності, яка не визнає анексію. А визнає це за окупацію української території. І чим більше людей приходить до цього розуміння, тим більшою стає надія тих людей, з якими я спілкуюся. Що півострів буде по-справжньому українським. Місцем, де люди зможуть жити один з одним. А не просто територією, яку ми звільнено. Але ж ненависть до тих колаборантів, які відкрито отримують там і гроші, і посади, і якісь преференції, вона дуже велика. І серед тих, з ким я спілкуюся, є бажання знати, що Україна буде робити саме з таким людьми».
