Помилки з датою заснування: як будували Куп’янську фортецю
Вид на повітове місто Куп’янськ, поштова листівка початку XX століття
Це колишній городок, потім слобода, повітове місто у складі Воронезького намісництва та Харківської губернії. Йому приписують рік заснування у 1655 році, що не відповідає дійсності.
Виною всьому «Экстракт о слободских полках» 1734 року, який було опубліковано у 1890 році академіком Дмитром Багалієм. Екстракт складено за Переписом Ізюмського слобідського полку 1732 року, в якому отаман Куп’янська сказав так: «…а оное местечко поселено в прошлых годах назад девяносто лет на изюмской полковой земле…». Тобто, Куп’янськ було засновано у 1642 році, але ж ані Ізюмського полку, ані Ізюмської оборонної смуги на той час не існувало. Історик Багалій теж засумнівався і поставив найрозповсюдженішу на той час дату заснування містечок і слобод на території Слобідської України – 1655 рік.
Ще один авторитетний історик, який ввів в оману – архієпископ Філарет, котрий у 1859 році у своїй праці «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» пише: «…Первый соборный храм в Купянске был построен около 1662 года…», хоча жодних документальних свідчень цього факту в нього не існує. А потім вже помилки з датою заснування перекочували до радянських текстів. Але ще у 1980 році професор В. П. Загоровський у книзі «Изюмская черта» довів, що Купенська слобода була заснована Іваном Трофімовим у 1675 році, на що він отримав дозвіл від бєлгородського воєводи Григорія Ромодановського. Але авторитету професора Загоровського виявляється замало, щоб порушити старі міфи, наведені авторитетами минулого.
Трофімов поставив городок Куп’янськ (Купецкой, по другій назві – Чюдное) на правому березі Осколу та двох заток на крутому березі річки, та крейдяній горі, звідки добре було видно два татарські перелази – Осиновий та Калиновий. Перших поселенців виявилось лише вісім родин черкас.
Частина документу про заснування Куп'янської слободи 1675 року (РДАДА м. Москва)
У 1680 році фортецю Куп’янск включили до складу Ізюмської оборонної смуги, але оборонні здатності тієї фортеці були слабкі. Острог був ставлений стоячим тином із різної деревини, довжиною 83 сажні (близько 177 м). Башт та рову не було, ворота проїзні – теж без башти. Посад біля фортеці захищали лише надовби. На озброєнні було дві затинних пищалі, але ядр, пороху до них не було. На 1683 рік фортецю захищало 48 черкас городової служби, а загалом із братами та ріднею – 53 чоловіка. З них без всякої зброї – 15 чоловіків, а озброєних вогнепальною зброєю лише шість.
На 1683 рік серед черкас Куп’янська числився отаман Іван Попов та козаки Гаврила Федоров, Тимофій Якимов, Дмитро та Кирило Месищєви, Андрій та Микита Шеповалови, Мартин Мороховський, Герасим Кравець, Іван Лебединець, Степан Кушнір, Василь Сердитий, Семен Колпан, Григорій Боликлєйський, Тимофій Бєлгородець, Марко Кришталь, Максим Рильський, Ілля Божишин та інші.
Куп’янськ на плані 1767 року (ЦДІАУК, м. Київ)
Куп’янську фортецю перебудували у 1686-1687 роках. Цитадель зменшилася на 65 сажнів, але вона була збудована дубовим лісом із трьома глухими баштами та однією проїзною. Посад теж загородили різним лісом, і його довжина складала 495 сажнів (близько 1054 м). На посаді ж побудували церкву Покрова Пресвятої Богородиці. До гармат доставили порох та ядра. Фортецю обороняли 83 черкаси городової служби на чолі із сотником Андрієм Леховенком.
У 1692 році цитадель Куп’янської фортеці розширили до 80 сажнів, викопали рови шириною та глибиною в півтори сажні (3,2 м). З Бєлгорода доставили ще три гармати – таким чином їх стало п’ять. До 1695 року добудували на посаді замість проїзних воріт дві проїзні башти.
На початку XVIII століття фортеця мала чотири кутових і одну проїзну башту в цитаделі, та п’ять башт на посаді, з яких дві теж були проїзні. Рів оточив не тільки цитадель, але й посад з двох сторін. У 1702 році була побудована і нова дерев’яна соборна Покровська церква із окремо стоячою дзвіницею.
Фортеця Куп’янськ на Геометричному плані 1780 року (приватна колекція)
Останній раз ми бачимо фортецю Куп’янська на плані 1780 року. Потім її починають розбирати, рви засипають, оскільки слобода стає повітовим містом Воронезького намісництва, а імператриця Катерина Друга затвердила план перебудови центральної його частини.