Юрій Шпарага: Дуже хотілося б, щоб процеси реформування у соціальній сфері йшли швидше

Г.С.: Зазвичай наші інтерв’ю стосуються не лише професійного, але й особистого. За нашими даними, у Вас дві вищі освіти, а ось професійна діяльність — тільки приватний підприємець. Чи це так?

Ю.Ш.: Я закінчив академію культури, факультет культурно-освітньої роботи. Спеціалізація — керівник духового й естрадного оркестру. Та університет харчування та торгівлі за фахом «економіст обліку та аудиту». Після закінчення інституту, за розподілом, був призначений директором Краснокутського районного будинку культури. Пізніше працював завідуючим відділу культури Краснокутського райвиконкому, потім — районної державної адміністрації. Потім я залишив державну службу і розпочав підприємницьку діяльність.

- В якому це приблизно році було?

- З 1995-го по 2005 рік. В цьому ж році я був призначений першим заступником голови Краснокутської районної державної адміністрації. Працював на цій посаді до жовтня 2008 року. Тоді був призначений головою Валківської РДА. В 2010 році — звільнений у зв’язку з завершенням повноважень Президента України. В той час це був Віктор Ющенко. Мене обрали депутатом Харківської обласної ради, а в 2014 році Президент своїм розпорядженням призначив головою Харківської районної державної адміністрації. З липня 2015 року я працюю на посаді директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.

- Скажіть, що спонукало піти у політику?

- Пам’ятаєте, 2005 рік, «Помаранчева революція», прихід Ющенка до влади. У мене склалося враження, і багато людей тоді так думало, що треба входити в процес реформування країни та спробувати щось змінити. Тим більше за плечима був досвід керівної роботи на державній службі та майже 10 років підприємницької діяльності. Економіка України, в той час, ще твердо стояла на пострадянських рейках і мала певний ресурс.

Було бажання втрутитись в ситуацію, допомогти, самому взятися, впрягтися в цього воза і тягти разом з усіма для того, щоб в державі щось змінити. Але сталося те що сталося.

Сьогодні я безпартійний взагалі, не належу до жодної партії. Працюю, як вже говорив, директором Департаменту соціального захисту населення.  

- Ви народилися, виросли і починали професійну діяльність у невеликому місті. Якось допоміг вам цей досвід в роботі?

- Знаєте, тут більше користі з того, що ти працював у маленькому районі, працюєш зараз у великій області. Це ж досвід певний. Мені навіть простіше: я чітко розумію, наприклад, сільське господарство — я керував сільськогосподарськими районами. Я чітко розумію, як влаштована економіка сільськогосподарських районів, той же соціальний захист, який сьогодні на селі чи в селищі, і в місті чи в такому великому місті, як Харків. Я вважаю, що шлях навіть до цієї посади, яку я сьогодні займаю, повинен бути тернистим. Я повинен сьогодні приймати рішення, а для того, щоб їх приймати, потрібно мати певний досвід, який ні звідки не береться. Ти чітко уже розумієш, можеш відділяти головне від якогось другорядного і таке інше. Це не пафосні слова, бо у мене на першому місці людина і людське життя, тобто як вона живе, її побут, як вона працює.

Я багато спілкуюся з людьми. І особисто, і через соціальні мережі. У мене буває, що відкрито по п’ять, по десять вікон у «Фейсбуці», і даю відповіді на те, що можна відповісти, не відходячи від комп’ютера. У нас же багато напрямків. Соціальна робота — це взагалі робота, яка ніколи не має кінця. Ти постійно в процесі. Я відкритий для спілкування, відкритий для людей, я багато років не змінюю номер телефону, у мене він один. Я шаную простих людей.

- Сім’я вас підтримує?

- Я взагалі дуже вдячний сім’ї за те, що вона мене взагалі терпить. По суті справи, якщо у мене є якась відпустка, то вона, там, п’ять днів, сім днів. Немає практично вихідних. Дуже рідко я можу дозволити собі бути із сім’єю з вечора п’ятниці і до понеділка.

- Є якийсь бізнес?

- Є сімейний бізнес, зараз ним займається дружина. Тут ніякого секрету немає. Це торгівля автозапчастинами, технічним киснем тощо.   

- У Харкові мешкаєте?

- Так. У мене двоє синів. Старший син закінчив економічний університет, у нього вже своя сім’я, у мене вже є онука. Молодший син навчається в юридичному університеті.  

- До держслужби ніхто не тяжіє?

- Поки що ні. Поки таких розмов у сім’ї не ведемо, але думаю, якщо буде така потреба, то вони готові. Вони знають, як живе державний службовець, для них це не стане чимось новим. Є розуміння цього ритму життя і ступінь відповідальності. Тому що державна служба це —  велика відповідальність. За все, що говориш, що підписуєш, треба відповідати.

- Давайте повернемося до Вашої роботи. На що ви прийшли вже понад рік тому, в якому стані був департамент, що довелося робити?

- На роботі у виконавчій владі я не перший день, розумію, що соціальна робота — один з найскладніших напрямів. Тут все на виду. Як я завжди говорю, це голий в акваріумі. Цю роботу неможливо зробити неякісно, її можна робити або не робити. Уявіть собі соціальне забезпечення, всі пільги, субсидії і таке інше. Наш контингент — це люди, які потребують допомоги. При вас дзвонили: місць у санаторії мало, а людина хоче лікуватись. Зараз будемо вирішувати, як допомогти, тому що інвалід війни, може не дожити. Знаєте, 90 років, ми не можемо сказати: прийдіть до нас у грудні. Можемо не дочекатись.

До речи, у мене була така ситуація з батьком, він теж учасник війни, двічі поранений. Я не працював тоді у виконавчій владі. Потрібно було пролікувати його у нашому госпіталі для інвалідів. Поки ми добилися путівки, навіть не дивлячись на те, що я вже був депутатом обласної ради, поки ми цю путівку випросили, він помер. Це категорія дуже чутлива.

Розвинені держави світу велику увагу приділяють дітям та людям похилого віку. Було у мене відрядження до Румунії та Німеччини. В цих країнах соціальний захист населення тримає високу планку. В Німеччині 60% бюджету направляється на соціальний захист населення. Держава робить все, щоб бідних не було.

З чого ти починаєш, коли приходиш на посаду? Звичайно ж, зі знайомства з колективом. Ти розумієш, з ким ти будеш працювати, які це фахівці. Департамент готує безліч документів, приймає учать у підготовці документів для Міністерства соцполітики та Кабміну, тощо. Тобто це такий центр, я б навіть сказав, частково науковий, тому що готових рецептів немає. Якщо взяти законодавство по соціальному захисту тієї ж Німеччини або Румунії — є різниця. Специфіка у кожного своя, точно так і в Україні. Сьогодні міністр соціальної політики говорить про те, що статусом одиноких матерів зловживають. І ми це бачимо. Сім’я — п’ятеро дітей, діти називають: то — тато, то — мама. Батько працює, разом гуляють із дітьми. Документи дивишся: мати одинока. Для чого — для того, щоб держава сплачувала. Невеличкий бізнес. Не можу сказати, що це у всіх так, але є такі випадки, коли п’ятеро-семеро дітей, а по документах — одинока мати. І держава дає кошти, щоб допомогти матері, по суті справи, коли вона має повноцінну сім’ю. Для Німеччини це дикість. У нас таких випадків немало.

Коли міністр почав про це публічно говорити, на нього посипався шквал критики. Ніхто  не хоче вникати суть, що міністр говорить про адресність та саме про соціальну справедливість. Одинока мати повинна отримувати допомогу як одинока мати, а не як така, яка неправдиво вказала дані в документах. Державні кошти, як говорила Маргарет Тетчер, — це кошти платників податків, а не бюджетні. Чому хтось вирішив, що він має право використовувати якісь лазівки для отримання допомоги від держави?

- Але ж питання у соціальних стандартах. Вочевидь, ця сім’я не може себе забезпечити іншим чином.

- Є багато інших державних програм, які регламентують і регулюють це. Для чого ж так робити? Наприклад, сьогодні дуже ліберальне законодавство по субсидіях. Ми зробили розрахунки. Сім’я, наприклад, з двох пенсіонерів, які проживають у Харкові, у квартирі, площа якої 65 квадратних метрів, та отримують 1,5 тисячі гривень пенсії. Тобто 3 тисячі у них дохід на двох. Ми порахували, якщо вони використовуватимуть тепло, воду, всі комунальні послуги, їм приблизно буде нараховано 2800 гривень. Багато, якщо брати їхній дохід. Але якщо вони звернуться за субсидіями, вони будуть платити 242 гривні 58 копійок, приблизно 8% від свого доходу.

Держава сьогодні соціальним захистом переймається. Це питання номер один, до того часу поки економіка набере обертів. Щоб населення якомога легше пережило цей період. Населення у будь-якій країні отримує допомогу від держави, як правило, на перехідні періоди, поки економіка запрацює, поки підніметься мінімальна заробітна плата і таке інше.

Ще питання, яке сьогодні набирає розголосу — тарифи. На мою думку, питання не у високих тарифах, а в низьких доходах населення. На цей рік бюджетом передбачені витрати на субсидії для населення 40 мільярдів гривень. Якщо б тарифи не підвищили, сума дотацій НАК «Нафтогаз України» у 2016 році повинна була би скласти 170 мільярдів гривень. Таким чином, надання адресної допомоги заощаджує 130 мільярдів гривень коштів платників податків.

Зараз в Харківській області 403 тисячі 400 отримувачів субсидій. Для порівняння, всього в регіоні — 1 мільйон 184 тисячі домоволодінь. Яка буде динаміка? Ми прогнозуємо, що 520-550 тисяч буде отримувачів субсидій. Тобто десь половина.

Хто сьогодні повинен говорити про тарифи і хто відчує на собі зростання тарифів — це люди із достатком вище середнього. Вони будуть платити повністю за рахунком.

- Я ви погодились на таку відповідальну посаду?

- Була розмова з губернатором. В той час керівника там не було, обов’язки виконувала перший заступник, Тетяна Бабенко. Вона працювала там на різних посадах більше 20 років.

Я пішов з посади голови Харківської районної державної адміністрації. До речі, це найбільший район в Європі, там 184 тисячі населення. Все, що сьогодні оточує місто Харків, це Харківський район. 11% промислової продукції області виробляється на території Харківського району. Тобто з такого гігантського району.

Рішення було прийняте, щоб я працював в Департаменті соціального захисту. Державна служба – не можна казати, що я не піду. Є питання, які треба вирішувати, і є голова, який відповідає за всю область. Він прийняв таке рішення.

- Що ви залишили наступнику?

- Я дуже люблю цей район і людей, які там проживають. Гарні люди. Харківський район – особливий. Знаєте, це така маленька держава. На цьому районі можна будь-яке рішення, будь-які зміни, будь-які реформи провести. Тому що там є освіта: представлена, починаючи від дитячих садочків, закінчуючи вузами; там є медицина: починаючи від сільської сімейної, закінчуючи районною лікарнею, де роблять складні операції. І все це Харківський район.

Я ще тоді пропонував, давайте ми спробуємо реформу медицини пропрацювати або зміни в оподаткуванні. Наприклад, якби ми тоді новий соціальний внесок відпрацювали, який змінився до 22%, мабуть, трошки інакшою була ситуація, яка сьогодні із наповненням пенсійного фонду. Коли зменшили єдиний соціальний внесок, була надія на те, що база оподаткування збільшиться, тобто платити стануть люди більше. Всі мріяли про те, що тіньова зайнятість стане меншою, а база оподаткування розшириться, і Пенсійний фонд отримає більше коштів, незважаючи на те, що відсоток нарахування зменшиться. Але так не сталося.

Це як один із механізмів. Унікальний район. Низка програм, які були прийняті в Харківському районі — і по медичному обслуговуванню, і по забезпеченню пільгового контингенту — успішно працюють на сьогоднішній день.

Дуже вдало економічно складений район: і промисловість, і господарство. При всіх економічних спадах, він завжди був на плаву, він ніколи задніх не пас. Власні надходження там завжди були. Я все робив для того, щоб він був соціальний, щоб всі програми фінансувалися. До речі, ми почали проектування школи в Пісочині та низку інших програм. Кожен день — робота. Вона робилася і робиться сьогодні.

- А про Ваш депутатський досвід є що згадати?

- Я належав до фракції «Батьківщина» в обласній раді, це була опозиційна фракція. В той час нас було небагато, але все-таки ми про себе заявляли, і в тому числі Ігор Райнін. У свій час він не боявся вийти на трибуну. Те, що треба було говорити, те з трибуни говорилося. Завжди ж видно в залі, до чого призведе прийняте рішення. Фракція була не такою чисельною, але ми говорили про ті речі, про які потрібно було говорити. І в ряді випадків до цих пропозицій прислухалися. Це була фракція, яка не працювала за правилом «чим вам гірше, тим нам краще». Ми працювали на результат.

До речі, як сьогодні управляє областю губернатор, то управління направлено на те, щоб ніхто не хотів зробити, щоб було гірше. Ви ж не відчуваєте в області якогось політичного протистояння? Це заслуга чия? Це правильно поставлена робота саме губернатора Харківської області.

До речі, якщо говорити про соціальний захист, коли стало питання про припинення виплат внутрішньо переміщеним особам. Я скажу, що було припинено 88 800 виплат, з них 66 тисяч – пенсіонерам. Ігор Райнін — єдиний з губернаторів, який звернувся до уряду з листом, щоб максимально швидко був розроблений порядок, і ця категорія громадян України адресно отримувала допомогу. Бо незалежно від того, де проживає пенсіонер, він у свій час вносив гроші у Пенсійний фонд і сьогодні має право на пенсію.

Я не хочу, щоб ви подумали, що це якісь похвали губернатору, але це правда та, яка у нас сьогодні є. Це той випадок, коли від особистості багато що залежить. Ви знаєте, що сьогодні Харківська область входить в зону АТО, і вона економічно дає одні з кращих результатів по всій Україні. Це унікальна ситуація.

- Вже всім повернули виплати?

- Із 66 тисяч пенсіонерів повернули виплати тільки 14 500. Тут треба розділяти. Ми призупинили виплати, коли СБУ дала інформацію про те, що ті люди не проживають на території Харківської області. Почались перевірки.

Були утворені робочі групи, якi обстежували проживання, а комісії приймали рішення. I коли цю верифікацію провели, дійсно змогли підтвердити, що ці люди не проживають на території Харківської області. А раз вони не проживають, вони ніякі не внутрішньо переміщені особи.

До речі, я нашим іноземним колегам — із Сполучених Штатів, моніторинговой місії ОБСЄ та Ради Європи пояснював, чому призупинені виплати. Вони кажуть: «Зачекайте, вони ж українці?» — «Так, вони громадяни України». «Вони мають право на пенсію?»  — «Так. Але хай вони за нею звертаються не як внутрішньо переміщені особи».

Якщо людина приїхала з неконтрольованої території в Харків, хай отримає місце проживання, і буде тут жити і отримувати пенсію. Будь ласка, ніхто не заперечує. Я запитую у наших американських колег: «Громадянин, людина, яка приїхала з міста, яке знаходиться в Донецький чи Луганській області, отримала довідку, що вона внутрішньо переміщена особа, отримала всі соціальні виплати, які передбачені внутрішньо переміщеній особі — а там відшкодування витрат на житло і таке інше, можна ще гуманітарну допомогу отримати, — і повернулась до себе додому, і живе вдома, вона — біженець?» Він каже — ні. Тоді чого ви мені це питання задаєте? Ми по такому принципу і йшли.

Сьогодні сформований єдиний реєстр внутрішньо переміщених осіб, в тестовому режимі працює. Може, трошки ми спізнилися з цією справою, але досвіду такого держава не мала, внутрішньо переміщених осіб ніколи не було. Раніше реєстри були автономні — в Харківській області, в Полтавській тощо. Тому була можливість внутрішньо переміщеній особі одночасно зареєструватися в декількох областях. Сьогодні, якщо ти потрапив вже в базу, наприклад, виїжджаєш на непідконтрольну Україні територію — одразу буде видно.

За даними бази, сьогодні на законних підставах в області перебуває 102 тисячі внутрішньо переміщених осіб. А ми їх фіксували 204 тисячі. Перевірки проведені, по тим, хто є в базі, ми готові допомагати. Тепер спрощується порядок обліку цих людей, і відповідний порядок нарахування соціальної допомоги.  

- Як це допоможе?

- Бюджет області формульний: на кожного громадянина Харківської області виділено певну кількість коштів. Тільки через медичні заклади, через стаціонари пройшло більше 90 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Це що значить? Нам ніхто жодної копійки з державного бюджету на добавив. Тобто ми використали кошти обласного бюджету.

Ми віддали місця в дитячих садочках. Це 14 тисяч дітей внутрішньо переміщених осіб.

Це наші громадяни-українці, вони приїхали в Харків. Ми зустрічали автобуси, де були люди без взуття й одягу. Щось на себе надягли та тікали від війни. Був такий час. Це наші громадяни, вони мають статуси внутрішньо переміщених осіб, мешкають на Харківщині.

Але якщо ви не приїхали на автобусах, отримали довідку і поїхали назад. Потім СБУ це показало: перелік номерів банківських карток, тисячами, з яких знімали готівку і мішками везли на той бік. Ми не знаємо, наприклад, пенсіонер — чи він живий, чи ні. Ми його можемо ідентифікувати там?

Сьогодні виникає ще таке питання. Люди залишилися там, ніхто сюди не приїхав. Вони мають право на пенсію? Мають. Як їм бути? Відповідь дуже проста. Українська влада не контролює ці території. Там немає пенсійного фонду, управлінь соцзахисту, місцевих адміністрацій, баз даних. Ми не бачимо, живі ті люди чи не живі, за якою адресою проживають, чи є їх будинок, чи немає. А пенсію треба платити адресно, тобто тій людині, яка її заробила. Ми можемо це забезпечити сьогодні? Ні. Тому ми говоримо: як тільки українська влада повертається на ці території, всі ці кошти, вони закумульовані в Пенсійному фонді, ми всі ці кошти одноразово виплатимо, навіть якщо це буде мільйон гривень. Людина ці кошти заробила, ми не відмовляємося, але сьогодні не можемо забезпечити адресність пенсії.

Якщо говорити про «пенсійний туризм», щоб правильно всі зрозуміли, призупинення виплат за списками СБУ було направлено на адресність. Щоб люди, які потребують цієї допомоги від держави, щоб вони її отримали. Пенсійний фонд для внутрішньо переміщених осіб у Харківській області був 309 мільйонів, сьогодні він 128 мільйонів. Ми тоді фіксували 151 тисячу внутрішньо переміщених осіб - пенсіонерів. В червні пенсію отримали 48 800 внутрішньо переміщених осіб.

- Давайте тепер поговоримо про те, що сьогодні обов’язково потрібно знати усім мешканцям Харківщини.

- Про субсидії. Начебто і поінформованість велика: міністр з екрану, я даю інтерв’ю, ми про це пишемо, ми про це говоримо, але от сьогодні населення інертне. Ось принесуть перші платіжки у жовтні місяці, тоді всі підуть в управління соціального захисту оформляти субсидію. Хоча субсидія безконтактна — напиши заяву, подай декларацію, і тобі нарахують нульову субсидію, бо ще ж немає збільшених тарифів. Як тільки вони зростуть, в автоматичному режимі зроблять нарахування.

Прохання до людей таке — хто відчуває, що потребує допомоги від держави, сьогодні потрібно йти в управляння соціального захисту, подати заяву, подати декларацію, поштою відправити, і справа на тебе буде лише заведена, нульова субсидія буде нарахована, але ти будеш уже в базі. Сьогодні ми безконтактно проводимо збір інформації для нарахування субсидії. Людині не треба ходити нікуди. Прийшов опалювальний сезон — субсидію отримай, і все. Є на сайті Міністерства соціальної політики калькулятор, там можна порахувати, яка буде субсидія.
Якщо говорити про інші категорії громадян, які потребують соціального захисту – це пенсіонери, інваліди, діти-сироти, одинокі матері. Фінансовим ресурсом всі ці категорії забезпечені, виплати проводяться вчасно, ніяких проблем з цим немає.

Сьогодні в державі розуміють, що це дуже важливий напрямок, тому навіть на рівні області відношення до Департаменту соціального захисту дуже змінилося, в кращу сторону. Ми і, здається, місто Київ на лікування чорнобильців, на пільгові рецепти виділили найбільше коштів в Україні. Ви ж розумієте, це ж хтось мав дозволити.

Нам не важко працювати з депутатським корпусом, нам не важко працювати з першою особою області. Влада сьогодні розуміє, що людям потрібна допомога, і для цього всі ресурси виділені, людям немає причини хвилюватись. Це той випадок, коли держава дійсно думає про громадян.

- З містом Харковом немає ніяких суперечок?

- З Харковом теж немає ніяких суперечок. Вони підтримують усі починання, які сьогодні в області проводяться. Наприклад, була прийнята програма допомоги учасникам АТО. Ми її розробляли, Департамент соціального захисту. Щоб якось допомогти учасникам АТО, до Дня захисника вітчизни, 14 жовтня, кожному виділялось по 1000 гривень, на кожного члена сім’ї загиблого — по 5000 тисяч гривень, кожній дитині від нуля до 18 років були придбані новорічні подарунки. З особливим оформленням, приблизно до 200 гривень, вибирали кращі зразки цукерок. Хотіли, щоб ці діти відчули свято. То місто Харків, коли, знову ж таки губернатор підписав листа на Харківського міського голову, прийняло аналогічну програму.

Тобто не має такого, як колись було: Харків — це Харків, а область — це область. Сьогодні — я так відчуваю — ми працюємо, як єдиний механізм. Для людей це важливо. Врешті решт всі зрозуміли, що потрібно працювати разом.

- Що ви плануєте ще зробити до кінця року?

- До кінця року — виконання зобов’язань, які прийнято. Тобто, ті соціальні програми, які в області є, ми їх виконаємо. Це я твердо говорю. Будь-які. І по внутрішньо переміщеним особам, і по пенсіонерам, усі. У нас ще 18 інтернатних установ: дев’ять психоневрологічних, шість геріатричних і три дитячих. Там три тисячі людей наших, з Харківської області. До речі, там більше 70 людей, яких ми перевезли з Донецької і Луганської областей. Там створені непогані умови. Знову ж таки, це все утримується за рахунок обласного бюджету. Санаторно-курортне лікування інвалідів загального захворювання, інвалідів дитинства, інвалідів Великої Вітчизняної війни, інші категорії — наш напрямок. Чорнобильці зі всіма їхніми проблемами, учасники антитерористичної операції, учасники бойових дій — це наша категорія. І таке інше. Я не скажу, що ключове — не ключове, але ж це дуже важливий напрямок в житті суспільства, це дійсно так, а сьогодні це дуже яскраво видно.

- Тобто, фінансування було виділено в достатній кількості, воно буде освоєно, всі програми будуть виконані?

- Всі програми буде виконано, це я сьогодні говорю твердо. Жоден громадянин у Харківській області, якому державою передбачено якійсь пільги, субсидії, якась державна допомога, санаторно-курортне лікування, пільговий проїзд... Велика була проблема, і все це вирішилось: держава не спланувала жодної копійки коштів на відшкодування. Закон діє, а коштів в державному бюджеті нема. Питання було вирішено на рівні області. Були прийняті місцеві програми, там приблизно 12-13 мільйонів направлено на відшкодування.

- Це покриває витрати? Я знаю, це дуже болюча тема, особливо по Харкову.

- Якось ми взяли реєстр за минулий рік перевізників по залізній дорозі. Дивлюсь Балаклейський район: кількiсть людей. якi скористалися пільговим проїздом, втричі перевищує кількiсть населення. Тобто, населення всього району тричі проїхало по залізній дорозі!

Уряд мав свою формулу, відповідно до якої відшкодовувалось приблизно 20% від того, що вони показували. Так ось, виділено фінансування, воно було погоджено для автоперевізників, приблизно на рівні того відшкодування, яке було в минулі роки. Так і по місту Харкову.

Харків теж витрачає значущі кошти на соціальний захист населення. Пенсіонери й інваліди їздять безкоштовно і в метро, і в електротранспорті. Я знаю, місто Харків займається цією категорією громадян, ми тісно співпрацюємо. Тому твердо заявляю, навіть і за місто Харків – всі, хто потребують соціальної допомоги, і кому вона гарантована державою, будуть забезпечені в Харківській області стовідсотково.

Якщо десь є такі прикрі випадки, я завжди говорю, — це більше виключення із правил, ніж норма. Буває всяке: десь пропустили, десь справа на перевірці, а громадянин не отримав якусь виплату, вона компенсується наступного місяця. Це робочий процес.

- А є таке: ось трохи недогледіли цього року, але наступного обов’язково виправимо?

Ми дуже залежимо від законодавства, яке приймається на загальнодержавному рівні. Дуже залежимо. Ми говорили про соціальний інспекторат. В Україні сьогодні абсолютно ця робота не поставлена. Тобто, ми призначили пільги. А хто перевірить піде, треба їх платити чи ні?

Дуже хотілось би, щоб в законодавство України була внесена норма про соціальних інспекторів. В європейських державах слово соціального інспектора дуже важливе. Якщо соціальний інспектор призупинив перевірку, то вона зупиняється, тобто немає підстав.

Кошти державного бюджету ми ж відриваємо від чого — від медицини, від будівництва, доріг, освіти, від усього. Ми їх відриваємо і допомагаємо тим, хто потребує допомоги. Якщо людина не має права на допомогу — це ж не допомога вже, це шахрайство, правда? Це шахрай. А раз так, потрібно цю допомогу відмінити. Закон про інспекторат Міністерство соціальної політики розробляє, але трошки довго, треба скоріше.  

Ось в Румунії, наприклад, якщо сім’я, де ніхто не працює, звертається за отриманням субсидії від держави, то держава зобов’язує одного з тих людей, які мають працездатний вік, примусово працювати. Можна місто прибирати і таке інше. Всяке може бути: немає місця роботи, але звертаючись за допомогою до держави, одна працездатна людина забезпечується роботою десь у місті. Ми даємо тобі кошти, але ти ж будь добрий, попрацюй на громаду, яка тобі допомагає. Не можна сидіти дома, нічого не робити, а громада — та, яка працює — ці кошти видає. Дуже хотілось би, щоб ця норма була внесена до законодавства України.

- Ви доволі категорично висловлюєтесь.

- Реформування системи соціального захисту має вiдбуватися дуже швидко. Міністр сьогодні постійно про це говорить. Сприймають по-різному, перекручують. Але він каже правильні речі.

- Жорстко.

- Не жорстко не може бути. Соціальну допомогу повинні отримувати тільки ті, хто її потребує, адресність. Не можна, щоб за рахунок вас мені давали допомогу в той час, коли я її не потребую. Це ж несправедливо, я навіть не кажу про інші речі.

- Це я гадаю, що ви не потребуєте, а вам, ось, потрібно — і на хлібець, і діткам допомогти.

- А, ну, діткам — так. Але це вже не допомога, а утриманство, тобто я говорю: дайте мені. А це принцип який? Хтось не хоче йти працювати, краще сидіти вдома. Взагалі певний час в законодавстві було написано про субсидії, що не вигідно йти працювати. Коли ти офіційно працюєш, то тобі субсидії немає.

До смішного доходило. Люди, які приносили довідки з нульовим доходом, їм рахували мінімальний дохід. Підприємцю першої групи нараховувався дохід 1450 гривень. Я говорю одному чоловікові: «У тебе магазин, ти торгуєш горілкою. У тебе одна пляшка коньяку коштує дорожче, ніж ти отримуєш субсидію від держави. У тебе совість взагалі є чи немає?» А він каже: «А що я порушив, законодавство ж дозволяє?» Розумієте? Ось в цьому принцип соціальної справедливості. Це все повинно бути відрубано, відрізано. Жорстко, цього не повинно бути.

До абсурду доходить. В цьому році, правда, трошки інакше. Після інтерв’ю, в ліфті, наприклад, піднімаючись, люди кажуть, що слухали. Я питаю, чи будуть оформляти субсидії. Відповідають, що ні, бо мають нелегальний дохід. А я кажу, що нелегальний дохід буде нарахований як два прожиткових мінімума. «А раптом це десь вилізе?» Кажу: «Звичайно ж, вилізе. Рано чи пізно брехня, як в Україні говорять, як не дожене, то випередить».

Чому я ще раз повертаюся до соціальних інспекторів. Ми коли в Румунії були, ми це питання там пропрацьовували. Була велика група з України, Міністерство соціальної політики, деякі директори департаментів. Ми відпрацювали дуже великий обсяг документів, щоб цю справу ввести. І тут приходить мені проект закону — ні слова з того, що ми напрацювали. Тобто, стара редакція. Ми внесли свої пропозиції і відправили до Мінсоцполітики для того, щоб вони їх розглянули. Так ось про це я говорю, що швидше треба приймати рішення.

Є певний досвід країн. Я не кажу, щоб перевести, наприклад, конституцію Німеччини чи Румунії, або закон про соціальний захист Румунії на українську мову і впроваджувати на Україні. Там свої проблеми. У Румунії, якщо одна дитина з родини не ходить в школу, родині відмовляють в соціальній допомозі. Там циганське населення, воно не зовсім хоче вчитися, а сьогодні Румунія — країна Євросоюзу. Хоча мінімальна зарплата в Румунії 400 євро. Тобто нам це не підходить, ми не можемо у себе таке написати. Як це в нас діти не ходять в школу?

У нас треба інше відсікати. Ті питання, про які я казав. Правильно рахувати. Я взагалі пропонував, що нам потрібно при нарахуванні пільг і субсидій розглядати не дохід людини, а знайти можливість порахувати, скільки вона витрачає. Тобто витрати людини потрібно рахувати. Як сьогодні в державі відбувається: людина ніде не працює, у неї будинок, кілька автомобілів, по суті, живе за кордоном, зрідка приїжджає, а доходи у неї нульові.

- А ви, власне, дотримуєтесь усіх цих норм? Усі відрахування робите?

- Так, усі.

- Є якісь пропозиції щодо справедливого нарахування?

- Я з фахівцями з IT говорив. Можна в Україні це втілити, щоб контролювали дохід громадян, таке ноу-хау. Вони кажуть: потрібна політична воля, можна. Навчимося рахувати витрати громадян — відразу з'являться адреси тих, хто дійсно сьогодні потребує допомоги держави.

Дуже хотілося б, щоб процеси реформування саме у соціальній сфері йшли швидше, і щоб прислуховувалися до аргументів, які ми говоримо з місць. Хоча Харків у цьому випадку ніколи задніх не пас. Ми багато пропозицій вносимо у Мінсоцполітики.

Децентралізація, якщо вже буде, то все буде інакше. У Німеччині є федеральні закони, закони федеральних земель, які підправляють ситуацію під себе. Тому що для однієї території це дуже слушно, для іншої, навпаки, — шкода. Так і тут. Ми б дуже хотіли, щоб на рівні держави швидше приймалися закони, розпорядження та таке інше. Особливо те, що стосується соціального захисту.

- Ви згадали про децентралізацію. Ви вже якось взаємодієте з об’єднаними територіальними громадами?

- Дуже велика проблема і дуже слушне запитання. Воно у мене з голови ніяк не виходить. Наведу приклад. Область поділена на райони. Ми не говоримо про міста обласного впорядкування, місто Харків — тут децентралізація в плані соціального захисту не вдарить ніяк, навпаки, ситуація буде покращуватись. Тобто, у них розв’язані руки, вони можуть своїм громадянам більше платити, там, надавати інші послуги тощо.

Я вважаю, це трошки хибний шлях, тобто той принцип, відповідно до якого проводиться об'єднання громад. Є суб'єктивний фактор — якийсь там сільський голова чи щось подібне. Дуже хотілося, щоб економісти працювали разом з політиками при об'єднанні громад. Перше, про що треба думати — як буде здійснюватися на цій території соціальний захист громадян, які не можуть працювати.

От уявіть собі: у кожному районі сьогодні є управління соцзахисту, відділення пенсійного фонду, територіальний центр обслуговування. Якщо одинокий хтось проживає, територіальний центр обслуговує цю людину — допомагають прибрати квартиру, сходити за ліками.

Беремо сьогодні громаду «Х», в ній 9 тисяч громадян. Це колишнє село, в якому немає ні першого, ні другого, ні третього. У них що — цих проблем немає? Як бути? А буде дуже просто — їм доведеться ці послуги купити. Їм доведеться звертатися до територіального центру іншої територіальної громади — він же десь залишиться — і сплачувати сюди кошти. Тому що громадяни без цього не можуть. Будемо з цими людьми працювати. Служба у справах сім'ї та молоді. Сім'ї, які взяли дітей, дитячі будинки сімейного типу. Тобто багато запитань. Хто буде цю роботу робити?

- Наймати.

- Шляхом укладення якихось угод, шляхом проплати, припустимо, по терцентрам доведеться послуги ці купувати. Треба мати кошти в бюджеті для цього. А закон нікого ж не звільняє від надання соціальної допомоги, правильно? Тобто сьогодні треба добре думати, як коректно об'єднувати громади для того, щоб бюджети дозволяли здійснювати соціальний захист населення.

Це не тому що я директор Департаменту соціального захисту: я так говорив, працюючи ще головою адміністрації. Спочатку — як економічно забезпечити соціальний захист населення. А що для цього треба? Це податки. Звідки? З виробництва або податків на землю. Якщо сьогодні громада не має ніякого виробництва, то податком земельним, з земель сільгосппризначення, вона повинна компенсувати хоча б якусь частину.

- Поки не зверталися до Департаменту за допомогою?

- Ми консультуємо з цього приводу. Була перший мій заступник у Старосалтівській громаді. Думали, як з цим бути.

Я цікавився цим, коли був в Румунії та Німеччині. Німеччина — це особливий випадок, там усе на століття продумано. Дуже цим опікуються громадські організації. А держава потім підтримує ці ініціативи. Членам громадської організації, яка здійснює догляд за інвалідами, скажімо, держава безкоштовно надає медичну страховку. Тобто вони вже прив’язані до держави.

Там трішки інакше, там немає таких великих геріатричних пансіонатів або психоневрологічних. Там людина може жити у себе вдома, сусіди можуть допомагати, а держава компенсує витрати цим сусідам. У нас усі ці інтернатні установи, психоневрологічний диспансер, вони на 101-й кілометр вивезені. Тобто різні підходи. Але якщо говорити про об'єднання громад, про децентралізацію, то повторюю втретє. Спочатку, перш ніж ділити, скільки буде територія, які підприємства будуть, треба відразу подумати, як забезпечити соціальний захист. І відразу буде зрозуміло, як економічно повинна бути облаштована територія.

- А у нас приймаються якісь програми для тих, хто знаходиться у інтернатних установах, за європейським зразком?

- Про це не хотілося б говорити, але економічний стан, доходи громадян, які на сьогодні є в державі, вони впливають на ментальність. Що я хочу сказати? Наприклад,  людина привезла члена родини в геріатричний пансіонат, щоб він там побув місяць-два — потрібно у своїх справах десь від'їхати. Була така програма, по якій можна було сплачувати кошти, тому що людина, у якої є працездатні діти, не може за державний рахунок утримуватись. Привезли цю людину і про неї забули. Що повинна зробити держава, що повинен зробити я як директор департаменту? Нічого, крім того, щоб забезпечити людські умови проживання, так? Недбайливі діти або онуки — це питання вже не наше. Тобто, у нас є сьогодні такі випадки. Тому європейський підхід в даній ситуації вважаю дуже цінним.

В Німеччині — вікові традиції, і громадські організації існують понад сто років. У нас з'явився волонтерський рух, коли трапилася біда, тобто нас об’єднала біда. Коли сталася війна, волонтери, добровільні батальйони — це було для нас щось нове. Ми всі були горді з того, що у нас такий народ. Не маючи військової форми, належного забезпечення, зброї, пішли на передову і тримали країну від проходження ворожих військ.

Так і тут. Все це у нас буде. Ми такі. Просто потрібен певний час. Зараз багато організацій, які переймаються цими питаннями. Розумієте, держава сьогодні мало може допомогти громадським організаціям. Що таке громадська організація? Це люди, які мають переконання, вони душею хочуть допомогти, але не завжди мають кошти.

Вони потребують допомоги держави. Наприклад, щоб доїхати в наш інтернатний заклад, який в Червоному Осколі знаходиться або в Пісках Радківських, туди більше ста кілометрів. Людина повинна на чомусь доїхати.

Люди сьогодні духовно готові, але їх треба підтримати матеріально. І у нас відразу стане, як у Німеччині. Над цим треба працювати. Ми працюємо. Сьогодні це дуже явно, багато організацій, з якими ми спілкуємося.

- І ви відкриті для нових взаємодій з громадянськими організаціями?

- Я їх навіть чекаю. З великими задоволенням з цими людьми зустрічаюся особисто та спілкуюсь через соціальні мережі.