«Харків в обличчях»: родинні фото харків`ян можуть стати частиною культурного проекту
Метою проекту є дослідження ідентичності харків’ян через елементи одягу і створення виставки із робочою назвою «Харків в обличчях», де будуть представлені фотографії ХХ століття із зображенням містян.
"Ми зацікавлені в отриманні фотографій з родинних архівів харків’ян, які б допомогли прослідкувати зміни у зовнішньому вигляді, одязі жителів міста у ХХ столітті. Це можуть бути звичайні фото із сімейних альбомів, але обов’язковим є додавання до фото супровідної історії, яка б могла познайомити з тими, хто зображений на фото (приклад див.нижче). Найцікавіші фото з історіями будуть розміщені на виставці «Харків в обличчях» в Обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва, яку заплановано відкрити 25 жовтня", - розповідають організатори.
Фотографії (у форматі jpeg) та супровідні історії (у форматі word) можна надсилати до 23 жовтня у сканованому вигляді за електронною адресою oomckm@gmail.com (у темі листа вказати «Харків в обличчях») або приносити за адресою: Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва», м. Харків, вул. Пушкінська 62, (відділ інноваційних культурних проектів та міжнародного співробітництва). Телефон для довідок: (057) 725 12 44.
Проект створений у співробітництві Харківським історичним музеєм імені М.Ф. Сумцова, Муніципальною галереєю, Обласним організаційно-методичним центром культури і мистецтва, Ukranian Fashion Educational Group, а також громадською організацією «Харківська платформа розвитку культури і туризму» за підтримкою Гете-Інституту.
Публікуємо приклад фото та супровідної історії, які можуть взяти участь у проекті:
Моя мама – чувашка
Моя мама чувашка, она приехала в Харьков в 15 лет вслед за старшей сестрой. Обилие многообразной, красивой и модной одежды на харьковчанах было одним из первых её впечатлений, подобной роскоши она не видела на родине. Мой отец русский, из Белгородской области. Родители познакомились в многонациональном коллективе Харьковской чулочной фабрики. Они оба трудились в новом цеху по изготовлению махровых носков.
Свадебные наряды родителей были отшиты под них. Мамино платье шила её сестра из набивного шёлка, платье было строгого кроя и успешно скрывало беременность моим братом. Фатой поделились друзья, поженившиеся немного ранее, а о венке мама гордо говорит, что он был сделан на заказ в Доме быта. Это платье позже перекроили под мой новогодний наряд в детский садик, а когда я была подростком, в моду снова вернулись брюки клёш и отец пошил их мне из маминого платья.
Мой отец с детства был настоящим модником. Свой свадебный костюм он выпросил у закройщика, у которого обычно шил брюки. Закройщик с отцом были одной комплекции, а потому костюм, пошитый из ткани с модным названием «Космос», брюками клёш и редкими пуговицами на пиджаке, идеально на нём сидел. Позже отец стал учеником этого закройщика и около 10 лет работал брючником в ателье: шил брюки театральным и киноактёрам (например, В.И.Антонову), высокопоставленным милиционерам. Даже побеждал на общегородских конкурсах закройщиков.
Со временем мама полностью ассимилировалась в Харькове и совсем забыла родной язык, но каждый раз, когда в праздник она встречается с сёстрами, женщины пытаются вспомнить слова чувашской песни о том, как парень влюбился в девушку из соседнего села.
Мелодия этой песни один из не многих моих национальных маркеров…
