«ШANA» - це моя позиція»: Катерина Леонова про музику, театр і симбіотичне мистецтво
- До групи ШANA у вас був ще один музичний проект – KAssiopeia. Чому він розпався і чим ШANA відрізняється від нього?
- Це приклад творчого шляху. Колись я зібрала команду, назвала її KAssiopeia. У нас трапився чудовий творчий союз, ми багато подарували один одному натхненних годин. Але так трапляється, люди розвиваються, змінюються і розходяться у різні боки. Через деякий час я зустріла нових людей, музикантів, які стали моєю родиною.
KAssiopeia була реалізацією моїх дівочих амбіції: мені потрібно довести! Їм, їй, йому, собі... Я хочу це зробити! Я чогось вартий! А ШANA - це справа життя! Тут більше, ніж музика. Це те, що надає моєму життю сенс, те, що наповнює його. Те, чим я не можу не займатися.
У KAssiopeia мені не вистачало потужності. Майже всі мої пісні написані для великих просторів, їм була необхідна фатальна потужність. Музиканти KAssiopeia хотіли рухатися в іншому напрямку.
- Нова група з'явилася у 2014 році. Вплинули на неї події, які відбувалися в Україні?
- Коли розпалася KAssiopeia, я поїхала в Москву і провела там 9 місяців ... Але коли почалися події в Україні, я зібрала валізу і поїхала. Там мені відкривалися чудові перспективи. Нова група могла утворитися в Москві.... Але я до останнього вагалася, бо там я відчувала себе дуже некомфортно. Постійно запитувала себе: «Що я тут роблю? Я не звідси!». І зараз радію цьому своєму передчуттю тоді. Повернулася у Харків , в нікуди. Ані роботи, ані перспектив... війна біля порога. Моя сім'я прийняла позицію відкритого волонтерства... І все, що я могла тоді, - це морально підтримувати... І це було чимало. Постійне питання в голові: «Чим я можу бути корисна? І як при цьому не втратити себе?», викристалізувалася одна вірна відповідь: "Я творча людина і я повинна займатися творчістю, що б я не робила". Тому ШANA - це моя позиція. Політична, людська, жіноча, творча ...Мені хотілося, щоб вона відображалася у всьому: у назві, логотип, музиці... У кожній пісні простежується вплив українського фольклору, тому що, в першу чергу, ШANA - це розмова про коріння.
- Як ви вважаєте, чи повинна соціальна позиція відображатися у змісті пісень?
- Є різні позиції творчих людей. Неможливо взяти й відділити себе від політики..... Якщо поставити це питання мені – я соціальна одиниця, при тому досить активна... Я не можу зробити вигляд, що мене це не стосується, що через 300 км від мене не вбивають людей. Я в це не пірнаю, але не відсторонююсь від цього. Дивним чином ті пісні, які були написані до цих подій, зараз співаються мною про ці події. Коли ми приїжджаємо виступати на фестиваль або в клуб, і я знаю, що там є ветерани АТО, я співаю їм. Пісню «Молитва», я присвячую завжди їм. І сьогодні це єдине, що я можу для них зробити. Я не бізнесмен чи не медсестра, я займаюся творчістю і сьогодні це цілющий еліксир для душ, які порізані, прострілені, понівечені.
- Чи було бажання заспівати в зоні АТО?
- Так, і ми вже попередньо домовилися про виїзд.
- Ваш колектив пішов по незвичайному шляху: презентація групи відбулася не в рідному Харкові, а в Києві. Чому?
- З тієї ж причини, з якої ми вперше співали в Харкові на площі в рамках фестивалю «Україна, на зліт», а не в клубі. Нам потрібен був обсяг, потрібен простір. Є музика, яка повинна звучати голосно і потужно. У нас в Харкові таких майданчиків немає. У нас немає професійно обладнаного клубу, який може прийняти від 300 до 1000 осіб. Поки що.
- Я знаю, що свій перший альбом записували в Берліні. Чому? Невже немає можливості зробити це в Україні на належному рівні?
- Наш продюсер Олександр Гордєєв неодноразово працював зі студією TRIXX при записі альбому Ніно Катамадзе та інших. Тому для нас дорога туди була відкрита більше, ніж у будь-яку студію тут.
Чи можна записатися в Україні? Впевнена, що можна. Але справа в тому, що в Берліні нам вдалося об'єктивно зрозуміти, що ми собою представляємо. Ніхто нас не знав, не розумів мови якою ми співаємо, тільки музика...в чистому вигляді. І коли звукорежисер, який працював з Rammstein, Tricky та іншими титанами, колбаситься під наші пісні і каже: «О, ось ці дві – мої улюблені. Про що ти там співаєш?». Ось тоді ти розумієш, що ти не даремно це робиш. І більше того, ти чогось вартий. А це дуже важливе розуміння на початку шляху.
- Ці пісні стали вашими хітами?
- Справа в тому, що у нас немає «прохідних» пісень. Якщо не горить, значить в цьому немає любові. А навіщо вам позбавлена любові пустушка, навіщо вам прохідне і неживе?
Ось до тебе приходять в гості, а ти кажеш: у мене є пиріг, але він не дуже... Хочеш? На мій дорогий гість, пригощайся.... Ми так не працюємо.
- Представте своїх музикантів.
- Музиканти у мене прекрасні. Гітарист Дмитро Анісімов відомий у Харкові як гітарист групи «Тонкая Красная Нить». Це мій давній друг ще зі школи. Ця людина дуже мене підтримує і віддається проекту всією душею.
Барабанщика Олександра Дробушевського ми називаємо родзинкою нашого колективу, тому що він із міста Ізюм. Він грав у великій кількості і кавер-груп, авторських колективів, але потім набив татуювання «ШANA» на руці, і я так зрозуміла, що це серйозно. Може навіть на все життя.(посміхається)
Басист Євген Шеховцов прийшов у колектив одним з останніх. Він дивовижна людина. Справжній меломан. Іноді ми починаємо грати щось нове, а він каже: «Це звучало в такий-то пісні такої групи»... Якщо він цього не каже, значить, ми створили щось дійсно нове. Це наш індикатор якості. (сміється)
Наш електронщик – Андрій Горн - відповідає за електронну складову, за атмосферні звуки. І є дуже близькою мені по духу людиною. А це – міцна основа будь-якого творчого процесу.
І є три людини, які з'явилися, як запрошені музиканти на акустичну програму, та залишилися в колективі, цьому ми дуже раді. Це відомі музиканти і мої друзі: кларнетист, саксофоніст Сергій Савенко , віолончеліст Віктор Рекало і перкусіоніст Мілош Корду.
І, звичайно, Олександр Гордєєв – наш директор, продюсер, «тато» колективу, який до всього цього, шикарно грає на губній гармошці.
У нас 9 чоловік основного складу. Але зараз ми готуємо програму, в ході якої на сцені буде 17 осіб.
- Розкажіть детальніше, що це буде?
- Це програма «Таємні коди», яку ми будемо презентувати в театрі Шевченка 6 листопада. 17 осіб – це струнний квартет, саксофон, перкусія, зрозуміло, будуть задіяні вокал, гітари, барабани, електроніка та інші інструменти, дивовижна танцівниця Мохсира Хумо і актори театру «Прекрасні квіти». Я вважаю, що в своєму жанрі вони найкращі в Україні. Так само буде спеціальна відео проекція, над створенням якої працює п'ять осіб. Ми готуємо виступ в новому для України форматі: це і не концерт, і не спектакль, і в той же час, це і концерт, і спектакль. Щось нове і для Харкова, і для країни - новий вид симбіотичного мистецтва.
У чому складність цього формату: зазвичай або музика стає просто акомпонементом дії, або театр стає ілюстрацією музики. Ми зводимо все це в рівну ступінь і повний симбіоз. Так, музика є основною, але дія на сцені не займається ілюстрацією, а працює на розкриття смислового обсягу. Через візуальний сюжет ми підсилюємо і розкриваємо значення, закладені в пісні.
- А що ляже в основу музичної складової програми?
- Це наші пісні з першого альбому, плюс абсолютно нові композиції, плюс велика складова українського фольклору.
- Плануєте презентувати цю програму в інших містах?
- Тур по містах планується в наступному році, сподіваюся, вже навесні.
Програму «Таємні коді» ми відіграємо в Харкові 6 листопада.
11 листопада у клубі SENTRUM у Києві представимо оновлену електронну програму в розширеному складі, а потім зробимо перерву! Перепочинемо і далі, з новими силами будемо звучати у всіх містах України і за її межами.
