Фестиваль «Віч-на-віч» показав, як живуть незрячі харків’яни

Юлія Гуш  |  Середа, 18 травня 2016, 22:51
Під час фестивалю «Віч на віч» відвідувачі могли дізнатися, як живуть незрячі мешканці міста і з якими проблемами вони стикаються кожен день.
Фестиваль «Віч-на-віч» показав, як живуть незрячі харків’яни

Наприклад, того дня пройшла своєрідна соціальна гра-квест, в межах якої люди без вад зору змогли на короткий період часу відчути себе «незрячими». Їм зав’язували очі, а потім вчили пересуватися в просторі за допомогою спеціальної тростини. А це було не так вже просто для людини, яка звикла покладатися саме на зір. Рухатися потрібно було повільно, обережно прокладати собі дорогу та покладатися на всі доступні відчуття. Окрім, власне, зору.

«Потрібно дати належне, що зряча людина ніколи не зрозуміє, як поводить себе незряча, – зазначив журналіст Володимир Носков – але, принаймні, вони відкрили для себе такі відчуття, як нюх, слух і дотик. Бо прийнято вважати, що 80-90% інформації сприймається через зір. Але після цього експерименту більшість людей зауважили, що вони неповноцінно почувалися коли не мали доступу до нього».

Також під час фестивалю був реалізований міні-проект «Музей приватних історій», який являв собою сумісні виступи зрячих та незрячих поетів. «Цей захід був придуманий для спілкування творчих людей, зрячих та незрячих, – розповів Носков, – аби вони не відчували якусь межу. І я думаю, що всі ці межі придумані умовно. Коли мова йде про творчість, всі ці бар’єри зникають. Поезія зрячих та незрячих людей, якщо вона талановита – це чудово. І так само з музикантами. Серед них також є зрячі та незрячі».

Окрім читання віршів, під час заходу також були обговорені проблеми, з якими стикаються незрячі. Наприклад, мова пішла про відсутність належних для них умов у метрополітені, що може викликати додаткові ризики для цих людей. Через це харківські активісти готують відповідне звернення до представників влади. «Щоб наш метрополітен зробили доступним, – підкреслив Володимир Носков – і у нас виникла думка, що варто щоб в ньому підписувалися не тільки незрячі люди, які стикаються з цією проблемою, а й відомі особи. Щоб це були і поети, і громадські діячі. Це дуже важлива справа, коли йдеться про безпеку».

«Це важливо не тільки для незрячих, – додала поетеса Ольга Тівна, яка сама, до речі, змогла на власному досвіді пересвідчитися у невідповідності харківського метрополітену всім вимогам безпеки, – бо це також ваші діти. Це ваші мами. Це ваші бабусі. Як ми бачимо, проблема не у відсутності метрополітену, а в небажанні наших можновладців іти назустріч громадянам»

comments powered by HyperComments