Діалоги заради миру. Учасники «Школи народної дипломаті» підбили підсумки власної ініціативи

Про її цілі та результати розповіли координатори під час власної прес-конференції.

«Усі ми зараз є свідками діалогових процесів з урегулювання конфлікту, – розповіла Олена Копіна, фасилітатор діалогів ініціативи «Лабораторія мирних рішень», – ці процеси відбуваються на найвищому рівні між особами, що приймають рішення та їх делегатами. Але ми би хотіли акцентувати увагу на тому, що окрім офіційного діалогу, є ще неофіційний. І він має кілька назв. Одні називають його неофіційним миротворчим процесом, а інші – громадянською чи народною дипломатією. І їх, як правило, розпочинають люди різноманітних сфер діяльності – це бізнесмени, це журналісти, це ті, хто, власне, намагається організувати діалоги між різними сторонами».

Мета таких діалогів полягає в тому, щоб навчити громадських діячів, журналістів, психологів та соціальних працівників налагодженню діалогу та методам роботи з конфліктом. В межах проекту відбулись семінари як в Україні, так і Росії, а завершився він зустріччю в Тбілісі, де можна було обговорити всі болючі питання.

«Хочу відмітити, що в Україні легше обговорюються такі питання з теми «Україна-Росія», – розповіла Світлана Петрова, медіатор, фасилітатор діалогів ГО «Центр права та посередництва», – і коли запитували мешканців Росії про питання, які вони обговорювали, то виявилось, що для них це табу. У них були в основному етнічні та міжкультурні питання. У них було багато побоювань щодо того, щоб їхати до Грузії та зустрічатися з українською стороною. Було багато відмовок на рахунок того, що діалогу не буде».

Зустріч у Тбілісі змогла внести певне розуміння між учасниками. За словами координаторів проекту, напругу тоді відчували всі учасники. Адже щоб об’єднувати людей, слід докласти чимало зусиль. Проте такі діалоги стануть більш результативними, якщо в них буде брати більше людей. За словами тренерки Інни Терещенко, ідея таких діалогів з’явилася під час війни. На останньому заході найбільш гострі питання не піднімалися, учасники були обережними і не могли подолати внутрішні бар’єри. Особливо важко було говорити про це учасникам з Росії, які вимушені перейматися через власну безпеку.

«Професійний медіатор – це та людина, що займається хворими стосунками, – зазначила Галина Похмелкіна, авторка проекту, – і за всю свою практику я була впевнена в тому, що якщо нічого не робити для того, щоб створювати такі майданчики між людьми, між групами, між країнами – то це шлях до конфлікту, а після нього – до війни. В 2014 році вже було видно, що Росія вдасться до агресивних дій проти України. І мені стало зрозуміло, що необхідно професійно долучатися до цих процесів. І що я могла робити – так це створювати майданчики для об’єднання та діалогу. Власне, це мене побудило розпочати перший діалог в 2014 році».

Учасники діалогу впевнені, що дуже легко розпочати війну і роздути ворожнечу. А вийти з цього всього буде важко. Саме тому тут необхідні подібні діалоги.