Жовто-блакитне щастя

Словом, готуються усі. Але 24 серпня у мене був фантастичний настрій, бо того дня навколо знайомі і незнайомі мені люди дарували один одному частинку свого жовто-блакитного щастя. 

На День Незалежності України у парку імені Шевченка громадські організації Харкова влаштували альтернативне святкування. Тут були і майстер-класи, і концерт, і навіть свічкова ілюмінація. Мені також дісталась маленька роль – малювати бажаючим національний боді-арт разом ще з двома волонтерами.

Малюємо герб

Що ми встигли зробити за роки незалежності? Нічого. Не треба його і святкувати. Напевно, Ви так не вважаєте? Чи згодні? Тоді переконайтесь у протилежному!

Микола Євтушенко про свою роль на святі розповідає: «На День Незалежності я разом з двома дівчатами малював харків'янам синьо-жовті прапорці та сердечка на щоках. І хоча у нас була тільки синя та жовта фарба, але була вона тільки у нас. І люди йшли та йшли до нас, і ми були щасливі-щасливі.Підходили переважно молоді люди. Більше було дівчат. І хоча переважно спілкувались російською, але не було сумнівів, що вони люблять Україну. Також вражало, що батьки направляли своїх маленьких дітей до нас, щоб ми їм намалювали щось патріотичне. Всі були доброзичливі та люб’язні , ніякої агресії».

Тато з донечкою

«Щастя поряд», «шукайте щастя у самому собі» - так часто кажуть. Настільки часто, що здається, ніби це звичайнісінькі словосполучення, банальні і нафантазовані. Але це не так. Воно дійсно завжди поряд.

Таких  харків’ян, яких довелось побачити у цей день, я ніколи не зустрічала. Ви їх точно бачили, хоча б когось, але не здогадувались, які вони насправді.

За прапорцем на щічку підходили і старенькі бабусі, і зовсім малесенькі їх онуки. «Мені прапор, прапор України», - замовляє світловолоса дівчинка.

           - А тобі що намалювати, – питаю хлопчика.

           - Герб, - впевнено відповідає той.

Блакитний контур і трошки жовтої фарби – тризуб готовий.

        - Що треба сказати тьоті? – питає вже мама.

        - Дякую. – тихенько каже син.

Малювали ми багато чого: прапори, герби, жовто-блакитні серця, квіти і навіть метеликів. Дехто з наших «клієнтів» випробував на собі усе перераховане: на обличчі два малюнки, один на шиї, а інші – на плечі та зап’ясті. Були ті, хто прийшов один, а дехто приходив великими компаніями. Зазирнули до імпровізованого боді-арт-салону і двоє друзів, один з яких володів українською, а інший тільки англійською. Та за кілька хвилин вони теж задоволено несли на обличчях зображення жовто-блакитних стягів.

        - Ви вже давно прийшли на святкування? - звертаюсь до дівчини, якій малюю серце.

        - Хвилин 20 тому прийшли.

        - Подобається тут?

        - Так, дуже!

Дехто підходив неодноразово за новим малюнком або «реставрацією» вже зображеного.

Малюнки на обох щоках

Хтось приходив пішки, хтось приїздив на велосипеді, а хтось – на плечах у батька. Ми вітали один одного зі святом та посміхалися. Лише один чолов’яга стояв осторонь, примружував очі, розмовляючи по мобільному телефону. Він так намагався, щоб на тому боці його якнайкраще почули, мало не кричав у слухавку, що тут розмальовані «бандєравци», але заспокоював відсутністю провокацій з їх боку. На щастя, на довго він біля нас не затримався і поніс свою незадоволену гримасу кудись у інше місце. Тимчасом розмальовані «бандєравци» дарували перехожим гарний настрій. Так тривало близько п’яти годин. З одного боку від нас – танці та хороводи, з другого – зігнаний місцевою владою парад державних працівників.

Почало смеркатися. До нашої «мальовничої точки» принесло навіть гостів офіційного свята на площі Свободи. Патріотичні та п’яні вони замовляли герби і прапорці. А коли їм робили зауваження, навіть ховали цигарки  та вибачалися за різкі слова…

Але все ж таки найбільше нас радували маленькі діточки з матусями і татусями. Батьки пояснювали, що це за зображення, усміхалися і радили, що краще намалювати.

Прапор на губах

Світлана Бєлова, волонтер, захоплено ділиться враженнями:«Мені дуже сподобалося! Це була нова роль для мене. Коли я тільки почала малювати, я могла лише жовто-блакитний прапор, тобто дві рисочки мазанути. Під кінець, я малювала вже і герб України, і хвилястий прапор, і прапор у вигляді серця. Люди підходили різні - від наймалесеньких до дорослих.Переважно, молодь. Усі хотіли себе розмалювати, при чому в усіх доступних місцях. Один хлопчик навіть попрохав намалювати значок «Металісту». Було й таке.  Багато людей питало, скільки це коштує, і почувши, що це безкоштовно - дуже дивувалися. Але з радістю кидали гроші у скриньку на допомогу дітям, і вона наповнювалася на очах. Взагалі, було дуже класно - і тому, що малювала, і тому, що люди раділи, і тому, що діточкам допомогла».

Дійсно, під кінець нашої роботи підходили люди і замовляли «Прапор, що майорить» чи «Закручене сердечко». А ці назви ми вигадали на ходу! Та термінологія прижилась.

Жовто-блакитне серце

Майже півкіло фарби було використано. Ми були втомлені, з радістю пригощалися соком і цукерками, що їх принесли турботливі організатори. Перед очима все ще миготіли кольори державного прапора, руки від двох фарб були зелені, як у жаб, але ми залишилися задоволеними. Сьогодні від цих різних, та щирих і привітних людей ми отримали стільки подяк та усмішок, що малювали б до самого ранку. Так, у цей день Харковом заволодів жовто-блакитний настрій, незалежне і незіпсоване щастя.

Після кількох десятків малюнків