Перші загони УПА на території південної Волині
Почнемо словами відомої патріотичної пісні, повторюємо: "Ой там далеко, на Волині, там зародилася УПА". Але не завжди дослідники історії УПА дають комплексну відповідь, чому саме на Волині виник повстанський рух у 1942 р. Адже Перша Конференція ОУН у вересні 1941 р. не приймала постанови про негайний перехід до загальнонаціонального збройного спротиву, а на Рівненському Поліссі уже в жовтні 1942 р. був створений відділ УПА. До її створення окремі повстанські загони ОУН почали збройну боротьбу ще зимою 1941 на 1942 рік. Це були низові організації, які діяли сміливо, одностайно. І розкол в ОУН у лютому 1940 р. для них не був до кінця зрозумілим. По-перше, солідаризуємося з дослідниками виникнення перших загонів УПА, які стверджують, що місцем їхньго зародження Волинь стала тому, що тут, крім німецьких утисків, взнаки населенню далися ще й більшовицькі партизани і польські "пляцуфкі". Однак дослідникам цієї проблеми не можна не рахуватися з політичним становищем, яке склалося на цих теренах від Сарн до Кременеччини, де проходив польсько-совєтський кордон після поразки національно-визвольних змагань українського народу в 1917-1921 рр.
Саме Дубнівщина, Кременеччина, Рівне, Сарни, Остріг, Здолбунів стали в різний час тимчасовим притулком визначних діячів УНР, як, наприклад, Симона Петлюри, генерала Тютюнника, Павленка, Удовиченка, полковника Волошина /батько члена Проводу ОУН - Ростислава Волошина на ст. Озеряни Княгиненської парафії/, патріарха УАПЦ Мстислава /Скрипника/ та інших, які разом з Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником і керованими ними галицькими січовими стрільцями захищали УНР від польської та більшовицької навал, знешкоджували більшовицькі гнізда на "Арсеналі" в Києві тощо. Нині їхні героїчні подвиги свято шанує вся Україна.
Участь краян вищезазначених теренів у національно-визвольних змаганнях 1917-1921рр , у походах генерала Тютюнника проти більшовизму і величезна виховна робота визначних діячів УНР, які проживали на цьому терені в період польського поневолення, піднесло на значний рівень національну свідомість: по всіх кутках краю в передвоєнний час - в містах, містечках, селах - були створені організації "Просвіти", велика мережа читалень, поширювалися українські видання, особливо про злочини більшовизму в Україні, спогади відомих діячів УНР, ЗУНР про національно-визвольні змагання і причини їх невдач. Лише на Дубнівщині і Кременеччині в передвоєнний час діяло понад 150 організацій "Просвіти" та її філій, якими були зібрані пожертви на українські видання, що складали понад 15 тис. злотих.
Тому ми вважаємо, по-перше, що піднесення національної свідомості і прагнення здобути незалежність України лише із зброєю в руках привело до організації окремих загонів і утворення Української Повстанської Армії саме на цих теренах від Сарн до Кременеччини, поздовж колишнього совєтсько-польського кордону.
По-друге, в той час, коли Галичина була в запіллі і там створювалися збройні боївки, на теренах південної Волині, як на всій території краю, боротьба з німецькими окупантами, совєтською партизанкою і польськими грабіжницькими бандами зимою і весною 1943 р. охоплює усі українські населені пункти. Тереном найбільших боїв були населені пункти, що розташовані в чотирикутнику Кременецько-Дубнівського лісу: Дубно-Остріг-Шумськ-Кременець, який сполучається з Славутсько-Шепетівськими лісами. Саме цей терен став другим після Полісся центром широкого українського повстанського руху з досвідченим військовим вишколом. В с.Антонівці на Кременеччині була створена перша військова база українських повстанців на Волині На її основі створювались повстанські загони, штаби, військові школи. Носіями цієї боротьби, незалежно від розколу в ОУН, були ОУН/р/ і ОУН/м/, і вони діяли спільно проти ворогів українського народу.
Першим виступом було визволення боївками обох крил ОУН в'язнів Дубнівської в'язниці в січні і в лютому 1943 р. -в'язнів Кременецької в'язниці. Всі звільнені, незалежно від національності, були вдячні визволителям, а бажаючі поповнювали загони відділів УПА. Активну участь у акції звільнення в'язнів брали колишні служаки німецької допоміжної поліції, які мали змогу втікати після ліквідації української поліції німцями на початку 1943 р.
Значну перемогу здобули в бою над німцями в березні 1943 р. вояки сотні УПА під керівництвом сотника Черника, який був військовим провідником ОУН/р/ на Дубнівщині. Бій відбувся у Білгородському лісі. Німецька жандармерія понесла значні втрати і втекла на автомашинах у с.Вербу. Успішні бої з німецькою жандармерією весною 1943 р. провели відважні команданти УПА Крук, Хрін, Осип, Макс, Еней, Юрко, Борсук, Орлик, Чорнота та багато інших.
Уже весною 1943 р. утворилась величезна звільнена територія в чотирикутнику Дубно-Остріг-Шумськ-Кременець - "Антоновецька Республіка", центр якої був у лісах між Дубном і Кременцем. Забігаючи вперед, хочу підкреслити, що саме завдяки утворенню цієї військової бази загони УПА завдали значних втрат в боях з НКВД і регулярними більшовицькими частинами в одній із найбільших битв весною 1944 р. в Гурбенських лісах.
На звільненій території були створені відділи ОУН, старшинські школи в Мостах, Хотині, боївки самооборони, які контролювали усі дороги, мости, зв'язкові слідкували і передавали грипси про пересування німців на залізничних станціях, шосейних і ґрунтових дорогах та в населених пунктах Дубно, Кременець, Здолбунів, Остріг, Мізоч, Озеряни, Верба, Радзилів та ін. Всім повстанським життям на місцях керувала адміністрація в особі станичних, які підпорядковувалися вищим провідникам ОУН. Населення виконувало тільки розпорядження Проводу ОУН і його представників на місцях. Допомагало підрозділам УПА продуктами харчування, одягом, взуттям та ін. Усі фільварки на звільнених теренах були зліквідовані. Збіжжя, інвентар, тяглова сила і земля були розділені між селянами. Частину запасів поповнили для своїх загонів підрозділи УПА. Уже весною 1943 року на теренах південної Волині вояки УПА силою змусили німців залишити 21 фільварок і втікати в міста, де були зосереджені великі німецькі гарнізони. Закінчилися поразкою і спроби большевицької партизанки з допомогою поляків закріпитися в Суражському лісі біля с.Теремне Шумського району. 22 липня 1943 р. вони були повністю розгромлені сотнями Дубнівського куреня Осипа і Кременецького куреня Кропиви. Головними командирами акції були курінний Крук і майор Голубенко. В цьому бою загинув курінний Дубнівського куреня Осип та 19 вояків обох куренів. Були захоплені цінні трофеї, документи, зброя, боєприпаси, а також вози з награбованими речами українських селян.
26 липня 1943 р. /понеділок/ у с.Антонівка відбувся великий похорон курінного Осипа. Почесну варту ніс його курінь у повному озброєнні. На похоронах був присутній Максим Рубан /Лебідь/ і командир групи УПА Еней.
Втрати більшовицької партизанки: 54 вбитих та 20 полонених. Випадково залишився живим і не потрапив до полону їхній командир Бегма. Це відбило потяг більшовицької партизанки та поляків закріпитися на краях цих теренів.
Таким чином, уже весною і влітку 1943 р. на землях південної Волині підрозділи УПА вели запеклі бої з німецькою жандармерією, совєтською партизанкою і бандами польських грабіжників на території населених пунктів Мізоч, Нараїв, Мошаниця, Мости, Смига, Обхів, Суми, Білгородка, Хотин, Бережці, Ланівці, Шумськ та багато інших.
Німецька жандармерія з допомогою польської допоміжної поліції, лише протягом березня – червня 1943р. на цих теренах провела понад 80 акцій по вилученню у населення зерна, великої рогатої худоби, свиней та вивезення українських юнаків і дівчат на примусові роботи до Німеччини.
Ці акції супроводжувались нечуваною жорстокістю: вбивствами селян, спаленням їхніх будівель. Так, ляндвірт у с.Верба Дубнівського району заявив, що німці будуть бомбардувати всі "непокірні" села, а всю рідню членів УПА розстрілювати. В с. Смордва Млинівського району німці силою 150 чол. провели лови людей. Зловили понад 100 осіб, більшість з яких жінки. Зловлених поділили на групи: 1. Рідня членів УПА; 2. Прихильники самостійницького руху; 3. Здібні до фізичної праці; 4. Нездібні до фізичної праці. Останніх звільнили, всіх інших вивезли у Дубно.
За кожного вбитого німця розстрілювали ЗО українців. Так було в м.Дубно, с.Молодаво та інших населених пунктах. Щоденно, рано і після обіду, з німецькою пунктуальністю з Дубнівського аеропорту злітали німецькі "рами" і бомбили українські села і хутори. Широке зарево вогню і диму охоплювало небосхил і розповзалося аж до самого горизонту. Вдень українські села палили німці і польська допоміжна поліція, а вночі грабували, вбивали і допалювали совєтські відлюдки.
У таких важких бойових випробуваннях створювались перші загони УПА на теренах південної Волині, які прославили себе не тільки в боротьбі проти фашизму, совєтської партизанки і польських грабіжницьких банд, але під керівництвом головного командира УПА генерала Тараса Чупринки продовжили боротьбу з тоталітарним більшовицьким режимом за створення Соборної Самостійної Української Держави.
До цього часу ні в спогадах, ні в літературі про УПА немає згадки про налагодження зв'язку англійської розвідки з відділами УПА на теренах Дубнівщини зимою 1942 -весною 1943 рр. Такі зв'язки були встановлені, і член Проводу ОУН Ростислав Волошин про них знав. За його дорученням їх здійснювали брати Павло і Степан Нікитюки з англійським розвідником "Кіршою", який в цей час знаходився в с.Озеряни на Дубнівщині. Розвідник "Кірша" був знайомий з батьком Ростислава Волошина ще по Києву в 1917 р. як член англійської військової місії, яка відвідала Українську Центральну Раду. Сім'я Волошинів після поразки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. жила на станції Озеряни. Дальші пошуки і висвітлення цієї проблеми дають змогу внести значний доробок у міжнародні зв'язки УПА по спільній боротьбі як проти більшовицького, так і фашистського імперіалізму.
Першочергове завдання дослідників боротьби УПА - не залишати поза увагою жодного факту з цієї героїчної сторінки нашої новітньої історії. Поповнити її іменами нових героїв, що загинули у нерівному бою чи сталінських концтаборах смерті за волю, за Українську Самостійну Соборну Державу. Наша молодь і наше студентство повинні не тільки про це знати, але і виховуватись на героїчних традиціях УПА.
