Світлої пам'яті Галини Хоткевич

Владислав Проненко | Середа, 3 березня 2010, 19:53

Згідно з заповітом Галини Хоткевич, її прах буде змішаний із землею її рідної садиби в селищі Високий під Харковом, а частка - із землею могили її матері - Платоніди Володимирівни Хоткевич, яка похована в Івано-Франківську. Так само, згідно з заповітом Галини Хоткевич, в Україну буде перевезена її авторська колекція писанок.

Пішла з життя Галина Хоткевич

Харківська обласна державна адміністрація, Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича (Харків) з глибоким сумом сповіщають, що 26 лютого 2010 року о 5 годині 25 хвилин ранку в м. Гренобль (Франція) пішла з життя уродженка Харкова, наймолодша донька видатного українського письменника, музиканта й громадсько-політичного діяча, Галина Хоткевич.

Минулого року, а саме у червні 2009 року, харківський двотижневик "Український простір" видрукував статтю, присвячену 80-тиріччю Галини Гнатівни Хоткевич. Та стаття закінчувалась словами: "Її дорога Харків-Париж-Харків тривалістю у вісімдесят років життя ще не закінчена. Галина Гнатівна Хоткевич живе думкою, що вона приїде і закінчить цю свою земну дорогу у батьківському домі". А ця стаття покликана повідомити - наймолодша й найулюбленіша дочка видатного українського письменника, музиканта і революціонера Гната Хоткевича завершила свою земну дорогу 26 лютого 2010 року у Франції. Невже на чужині з'явиться ще одна одинока українська могилка?

Скільки їх розкидано по світах - від Китаю до Нової Зеландії, від Чілі до Швеції... Ті українці, що лежать в них, мріяли повернутися на Батьківщину.

Галині Гнатівні Хоткевич доля посміхнулася - щойно Україна стала незалежною, вона за півстоліття вимушеної еміграції одразу приїхала на Батьківщину, і майже одразу - до рідного Харкова. І вІд початку 1990-х і до 2008-го вона щороку бувала не тільки у Харкові, а також і в Києві, і на Галичині. Її кликала кров батька, безневинно і, здавалося б, безслідно знищеного більшовицьким режимом. Гнат Хоткевич був не лише митцем, він був уособленням українства, яке не зламали ані російський царат, ані великопольський шовінізм. Навіть смертний і безпідставний вирок від радянської влади він сприйняв з відкритим чолом. Коли Галина Гнатівна нарешті повернулася в Україну, вона була певна, що її батька вже не пам'ятають. В тому вона все ж помилилась, і, за її словами, це була найприємніша помилка в житті. Навколо неї, передусім у Харкові, згуртувались люди із твердим розумінням необхідності увічнення пам'яті Гната Хоткевича. Роки наполегливої праці - і опір посткомуністичної влади подоланий: колишній будинок Гната Хоткевича, конфіскований одразу по його арешті 1938 року, був повернутий під музей його імені; започатковано Міжнародний конкурс виконавців на українських музичних народних інструментах - Харків повернув собі звання кобзарської столиці; нарешті було засновано Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича. В карпатському селі Криворівня відновлено пам'ять про митця, який прожив там кілька років. Галина Гнатівна започаткувала видання творів свого батька, які були заборонені за радянщини. Зроблене завдяки енергії тендітної жіночки похилого віку - Галини Гнатівні Хоткевич - виявилося набагато більшим за увічнення пам'яті її батька. Своїми слабкими старечими руками вона міцно підтримала знамено нескореного українства.

Напркінці грудня 2009 року Галині Гнатівні стало зле: нагадали про себе старі хвороби. Швидка допомога відвезла її до шпиталю, з якого їй вже не судилося вийти. Стан здоров'я Галини Гнатівни погіршився настільки, що французські лікарі визнали свою неспроможність що-небуть вдіяти. 10 січня 2010 року Галина Гнатівна увійшла в стан коми. Біля неї знаходився її чоловік, священник Української Автокефальної Православної Церкви у Франції, о. Олександр Козакевич - до речі, теж колишній харків'янин. Саме з його слів ми маємо можливість переповісти про останні дні й години Галини Гнатівни.

Раптом її губи ворухнулися, і Галина Гнатівна прошепотіла одне слово. Фізично відчувалося, як важко їй спілкуватись, але вона великими зусиллями доповнювала свій майже шепіт жестами. Отець Олександр як священник запричастив Галину Гнатівну. І несподівано вона добре заговорила українською мовою. Про рідний Харків, про дитинство, про батьків, про харків'ян, які були опорою в її праці. Про будинок-музей Гната Хоткевича в селищі Високому, про Харківський літературний музей. Галина Гнатівна висловила своє останнє побажання: просила, щоб її прах після кремації був привезений в Україну й змішаний із землею того подвір'я, де вона народилась, де минули її дитинство та юність. В своєму останньому листі в Харків, до Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича Галина Гнатівна пригадувала: "Збираємо яблука... братик на верхушці яблуні, а понизу тато, гладить по голівці манюню Галю, що у платтячку носить назбирані яблука і дає їх татові..." Ми не знаємо і мабуть, ніколи не дізнаємось, де похований Гнат Хоткевич. Але... "Боже, - сказала у передчутті смерті Галина Гнатівна, - як би було добре, якби частинку мого праху відвезли на могилу моєї мами!". Платоніда Володимирівна Хоткевич похована в Івано-Франківську.

Галина Гнатівна, як розповів о. Олександр Козакевич, до останньої можливості боролася зі своїми хворобами, і одним з засобів тієї боротьби було писанкарство. Вона виготовила в останній рік життя кількасот писанок, багато з яких роздарувала друзям. Але найкращі з них, властиво авторське зібрання писанок, Галина Гнатівна заповіла перевезти також в Україну, в будинок-музей свого батька.

Третього березня о дев'ятій годині ранку за середньоєвропейським часом, Галину Гнатівну Хоткевич мали відспівувати, об одинадцятій її тіло мали піддати кремації. Мова йде про Гренобль, але вся її родина та всі її близькі свято виконають заповіт - прах Галини Гнатівни Хоткевич упокоється на Батьківщині, на Харківщині. "Золотеньки мої! - писала вона у вищезгаданому листі, - Не думайте, що є смерть! Просто я перебралася у другу квартиру!".