Боротьба за владу зруйнувала Київ
Народився у Суздалі, син Юрія Долгорукого та половецької князівни дочки половецького хана Аепи Осеневича. Онук Володимира Мономаха. Прізвисько Боголюбський отримав від назви міста Боголюбове, яке князь зробив своєю резиденцією.
На політичну сцену Андрій Боголюбський вийшов у середині 1140-х років. 1147 разом з братом Ростиславом ходив за наказом батька на Рязань. Під час війни за Київ між Юрієм Долгоруким і його небожем Ізяславом Мстиславичем 1148—51 Андрій Боголюбський підтримував батька. Коли батько сідав на київський престол, він наділяв синів володіннями в Південній Русі. 1149 Андрій Боголюбський одержав від батька Вишгород, а 1150, замість нього, Туров, Пінськ, Дорогобуж і Пересопницю, але 1151 до Києва повернувся Ізяслав, і Андрій Боголюбський втратив ці володіння.
У березні 1155 Юрій знову став великим київським князем і дав Андрію Боголюбському Вишгород, де завжди сиділи старші сини київських володарів, перші кандидати на київський престол. Однак Андрій Боголюбський не бачив для себе перспектив у Києві. 1155 він без згоди батька залишив Вишгород і перебрався до Владимира на Клязьмі. Після смерті батька 1157 Андрій Боголюбський витіснив із Ростова і Суздаля своїх молодших братів Михалка і Всеволода і об’єднав під своєю рукою північно-східні руські землі, ставши великим князем Владимиро-Суздальського князівства. Своєю столицею він зробив місто Владимир, яке укріпив і прикрасив, збудувавши новий дитинець, головні ворота якого були зведені за зразком київських Золотих воріт і одержали ту саму назву, а також величний Успенський собор. Сам А.Б. жив у замку неподалік від Владимира в селі Боголюбово. Провадив спроби підпорядкувати своїй владі Новгород. Намагався відірвати Суздальську землю від Києва, утворити окрему церковну митрополію.
Він вигнав до Візантії чотирьох своїх братів разом з їхньою матір’ю, другою дружиною Юрія Долгорукого.
По смерті київського князя Ростислава Мстиславича, свого брата в перших, Андрій Боголюбський доручив синові Мстиславу заволодіти Києвом, що той і зробив 8 березня 1169 року — захопив і нещадно зруйнував місто, знищив та спалив не лише житлові квартали, а й значну кількість церков та монастирів. Вивіз з Києва ікону Пресвятої Богородиці. Андрій Боголюбський посадив на київський престол Гліба Переяславського. Втручався у внутрішні справи південно-руських князів, але 1173 року військо Андрія Боголюбського було ними розбите.
Прагнучи до зміцнення князівської влади, боровся з боярами. Вважається основоположником майбутньої Московської держави. Був двічі одружений. Відомостей про першу дружину немає. Друга — осетинська княжна. За легендою однак друга дружина Оліта була дочкою боярина Кучки.
Авторитарні методи правління, буйний норов і жорстокість стосовно навіть близьких людей призвели до організації змови проти Андрія Боголюбського. Князь був забитий боярами в ніч проти 30 червня 1174 у Боголюбові. Убитий 29 червня 1174 року внаслідок змови бояр Кучковичів. Розповідь про вбивство Андрія Юрійовича можна знайти у Іпатіївському літописі під 1175 роком. Серед загального грабунку та зневаги до покійного князя з боку залісців, лише киянин Кузьмище, вірний слуга, подбав про християнські обряди над тілом вбитого.
Канонізований Російською Православною церквою близько 1751 у лику благовірного. Та чи повинні ми молитися таким "святим", які руйнували нашу столицю і вбивали людей? Українська Православна церква не визнає Андрія Боголюбського святим. Коли ж ми вийдемо із цього довгого і темного тунелю і припинемо обирати президентів, які так само, в боротьбі за владу руйнують нашу державу? Треба розбудовувати свою церкву, і свою Україну. Мені дуже соромно, за те, що 30% дорослого населення втратило надію на самостійне існування нашої держави і нації, і проголосували за В. Януковича. Його благословляв найвищий представник церкви московського Патріархату. Виходячи з цього, наш президент має повне право нищити нашу державу, "господнє благословення" отримав і працює. Така людина не зможе захищати Україну на міжнародному рівні.
Наші традиції і церква будуть знищені, якщо ми не почнемо захищати їх самі, своїми силами. Росія нам в цьому допомагати не буде. Тим часом, поки люди святкують 8 березня, забувається справжня історія України і зовсім не згадуються інші події, які відбулися цього дня.
