Чи потрібні українцям «статеві» свята?

Олександр Середюк  |  Понеділок, 8 березня 2010, 13:39
Ми святкуємо всі свята, які тільки випадають у календарі: церковні та світські, язичницькі та міжнародні, совєтські й українські. Підряд, без розбору, без кольору. Бо свято є свято. А де свято, там і чарка. А де чарка, там і шкварка. Де чарка і шкварка, там пісня й веселощі…
Чи потрібні українцям «статеві» свята?

Питаєш у робітника:
– Чому не виконали роботу, яку вам поставлено було зранку?
– Та ви що, Миколайович, сьогодні ж свято, – відповідає неборака уже з «гумором».
Новорічні свята як наступають, то цілий місяць народ наш гуляє. Потім спокій. І на базарі – затишшя. М’ясо не беруть. Переварюють, пережовують те, що з’їли.


Аж ось і 14-е лютого. День святого Валентина. Знову п’ють і гуляють, сміються – кохаються…
Функцію статевого святкування все більше перебирає на себе день святого Валентина, яке відзначають 14-го лютого. Хлопці і дівчата починають відзначати його одночасно. Листівки з сердечними привітаннями, освідчення в коханні та змагання на тривалість поцілунків… Майже новий набір із імітацією почуттів із урахуванням сезонно-кліматичних умов Європи цієї пори. А з гучномовців «жовтих» радіо ефірів лунає голос ведучого програми: «Закохані всіх країн – єднайтеся!»…


Через два тижні ми знову готуємось до свята. 23-тє лютого. Ну, як же забути? Служив – не служив, поминай «непобедимую и легендарную!» Москва тільки перелицювала совєтські свята на сучасний мотив, як вицвілий сюртук на зворотню сторону, і назвала його «Дєнь защітніка Отєчєства». А ми й собі, та й швиденько, щоб не відстати від «старшого брата».


В Москві, безумовно, так може й треба. Відповідає дата своєму призначенню. Вони захищали з 23-го лютого 1918 року свою Вітчизну, Російську імперію, яку потім назвали СССР. Весь цивілізований світ їй дав, правда, іншу назву: «Імперія зла».
Мені як історику було приємно прочитати в газеті «Волинь-нова» на першій сторінці цього популярного обласного видання статтю Степана Сачука «Данина традиції чи профанству?» Я вперше дізнався про деякі деталі того всесоюзного «праздніка» 23-го лютого. Адже ми з молоком матері всмоктали ту брехню, яку радянсько-сталінські ідеологи закарбували в пам’ять нашим батькам, матерям. Не одне покоління виросло на тій брехні, жорстоких і низьких моральних якостях:
– «Если враг не сдается, его уничтожают»;
– «Есть человек – есть проблемы, нет человека – нет проблем»;
– «Кто не с нами, тот против нас»;
– «Кто был ничем, тот станет всем…»


Але тепер, коли історію України вивчають діти по шкільній програмі не з підручника «Краткого курса истории ВКП (б)», а дійсну, правдиву, якою вона насправді була, то само виникає питання: до чого ж тут у нас святкувати 23-го лютого «День захисника Вітчизни?» І це – на урядовому державному рівні, від малого села до столиці – проходять урочистості, нагороди, фуршети, квіти, вітання…


– А ти що, не служив у совєтській армії? – запитав сусід, привітавши з самого ранку.
– Так, служив. І та служба запам’яталася на все життя. Бо тільки по карті два метри треба було перейти до того місця, куди мене занесли військові «купці» – на військово-морську базу, що в Японському морі Тихоокеанського флоту. Ми віддавали військовий обов’язок, згідно із законом про загальну військову повинність. Адже тоді виховували молодь у такому мілітаристському дусі, що юнак, якого не брали до армії, вважався немов неповноцінним, бездарним, хворим і другосортним. Його сторонилися дівчата, насміхалися хлопці. Ніхто тоді не відмивався, не відкуплявся.


– Але до чого ж ми тепер, у своїй незалежній, суверенній державі святкуємо свято чужої держави!?
Шановні державні мужі, депутати та ветерани. Візьміть у сина, чи в онука підручник «Історія України», розгорніть розділ, де йдеться про українську революцію 1917-21-х років. І вам тоді, може, стане соромно за ті урочистості, що влаштовує влада на всіх ієрархічних щаблях своєї держави. А якщо не можете відшукати сторінку в підручниках, то я вам коротко нагадаю.


Колишній президент Леонід Кучма, мабуть, будучи п’яним, змавпував по-блюзнірському свого російського колегу Бориса Єльцина, запровадив і в Україні на державному рівні – 23 лютого – «Дєнь защітніка Отєчєства». Якщо глянути тверезим розумом, то це «свято» вшанування ганебної втечі «червоних босяків» на чолі з наркомом Дибенко від Кронштадту до Уралу, які були зупинені лише під погрозою розстрілу, про яке в комуністичному СССР до 1937 року соромилися навіть говорити. Ніякої перемоги над німцями під Псковом російська красная армія не здобула, як про це кричала совєтська пропаганда. Навпаки – зазнала ганебної поразки. Для виправдання було знайдено газетну замітку, в якій мова йшла про пожертви простих громадян на потреби красної армії. Оце і вся слава «захисників вітчизни».


А що було в історії у цій даті?
23 лютого 1169 року – московський (Суздальський) князь Андрій Боголюбський повністю пограбував і жорстоко зруйнував Київ;
23 лютого 1918 року – більшовицькі комісари по-звірячому замучили борця за національне визвольне змагання, відомого поета, першого голову Кримсько-татарського мусульманського уряду Челебі Джихана;
23 лютого 1944 року – совєтські війська депортували чеченців та інгушів до Казахстану і Сибіру (у цих народів – це День національної жалоби);
23 лютого 1946 року – совєтська окупаційна влада на Україні почала ліквідацію Української Греко-католицької церкви.
То що ми святкуємо? Над чиїми сльозами ми сміємося – співаємо?


Далі, підходить 8 Березня. Як з’явилося це свято у нашому календарі, звідки воно постало, коли прийшло?
 На ІІ Міжнародній конференції жінок-соціалісток, що проходило у Копенгагені 1910 року, за пропозицією єврейки Клари Цеткін відзначати днем жіночої солідарності. У Росії було прийнято більшовиками рішення вважати 8 Березня – Днем міжнародної солідарності жіночого пролетаріату у боротьбі за рівні права з чоловіками. Отже, навіть не всіх жінок, а жінок-революціонерок. Газета «Правда» 1917 року називала це свято Днем жіночого робітничого інтернаціоналу.


Однак, засновників цього свята хвилювала не економічна та політична рівність жінок, а зовсім інша стояла мета. Прикриваючись цією вивіскою, – зауважує кандидат історичних наук Наталія Боженко, – вони намагалися залучити жінок до поширення своїх сатанисько-революційних ідей, які спрацювали б на розвал сильних імперій, знищення церкви, одне слово – руйнацію фундаменту тих країн, які ще не були під впливом комуністичної ідеології.


Чому євреї з таким завзяттям намагалися впровадити саме це свято у тих країнах, де вони переважно стали при владі? Не зайве нагадати справжню історію походження цього прихованого свята, яке не має нічого спільного з Україною, з етнічною нашою календарною обрядовістю.


Один день у році – в березні, євреї-чоловіки відзначають свято єврейської жінки-патріотки. Це національне свято євреїв є другим після (Песах) Пасхи. Воно відоме серед євреїв під назвою «Пурім» (жеребок: життя чи смерть) – День вирізання всіх своїх суперників – не євреїв. Вислів – «Будеш битий як Гаман», – походить від цього свята. На роль Гамана в обряді підкуповували п’яницю – не єврея.


 В Біблії, Старому Заповіті, що являє собою перекладену Тору, є місце – Книга Естер, де жінка сягає найвищих вершин слави і шанування. Цією жінкою стала Естер, яка більш відома під іменем Есфір. Заслуги цієї жінки перед єврейським народом дуже великі.


Після вавилонського полону євреїв всі охочі могли повернутися до Єрусалиму. Проте, як з’ясувалося, євреї надто добре укріпилися у Персії, імперія якої була від Індії до Ефіопії, і не бажали повертатися на свої землі. Вони проникли в усі структури, що становило загрозу для персів. На дванадцятий рік царювання царя було кинуто пур-жереб для визначення місяця покари євреїв. Жереб випав на місяць Адар (лютий-березень). Персидський патріот (прем’єр-міністр) македонянин Аман (Гаман) приніс царю Ахашверошу проект звільнення Персії від євреїв. Цар дав згоду. Однак придворний постачальник (єврей) Мордехай дізнався про це.


Єврей Мордехай підсовує в жіночий гарем імператора Ахашвероша, в ста двадцяти семи округах, свою родичку-єврейку Естер, намовивши її приховати своє етнічне походження. З її допомогою він пролазить в уряд іноземної країни і рукою імператора Ахашвероша розправляється з місцевим урядом, очоленим Гаманом та не євреями. За офіційними підрахунками, за два дні євреї вирізали та перевішали майже весь уряд імперії (800 чоловік) та 75 тисяч не євреїв у інших місцях імперії.
Ось як описується в книзі Естер – в Біблії (видання 1980 року, стор. 503):
«І було все написане, як наказав був Мордехай, до юдеїв і до намісників округ, що цар дав право юдеям, які живуть в кожному місті, зібратися й стати за своє життя, вигубити, забити та погубити всяке військо народу та округи, що ненавидять їх.
9.1. А дванадцятого місяця, – він місяць адар, – тринадцятого дня юдеї, запанували над ненависниками своїми.
5. І били юдеї всіх своїх ворогів, побиваючи мечем, і забиваючи та вигублюючи їх, і робили з своїми ворогами за своєю волею.
6. А в замку Сузи юдеї позабивали та повигублювали п’ять сотень чоловік.
10. І десятьох синів Гамана.
15. І зібралися юдеї, що в Сузах, також чотирнадцятого дня, і вибили в Сузах три сотні чоловік.
16. А решта юдеїв, що жили по царських округах позабивали сімдесят п’ять тисяч.
17. І в кожній окрузі та в кожному місті куди досягає слово царя та закон його, була юдеям радість та веселість, бенкет та свято! І багато хто з народів краю стали юдеями, бо на них напав страх перед юдеями.
17. Це було тринадцятого дня місяця адара, а чотирнадцятого дня в ньому настав мир… І зробили цей день гостини та радості...
19. Тому то юдеї… роблять чотирнадцятий день місяця адара днем радости й гостини та свята, та днем посилання дарунків один одному.
20. А Мордехай описав ці події, і порозсилав листи до всіх юдеїв,
21. Щоб вони постановили святкувати цей день кожного року.
26. Тому й назвали ці дні: Пурім (від «пур» – жеребок).
28. А ці дні мають споминатися та святкуватися в кожному поколінні, у кожному роді, у кожній окрузі, у кожному місті. А ці дні минуться між юдеями. А пам’ять про них не скінчиться з їхнього насіння…


Отже, 13-14 числа місяця адара, що співпадає з днем 23-го лютого кожного календаря (за новим стилем), або 8-го березня за старим стилем було вбито 75 тисяч людей – тих, кого юдеї вважали своїми ворогами. Хоч про ознаки ворожості не йдеться у Біблії. Серед жертв були й жінки та діти…


І це єврейське свято жінки – Пурім – як прототип Міжнародного дня жінки, реанімоване на початку ХХ століття саме єврейкою Розою Люксембург для відзначення уже як міжнародного жіночого дня – 8-го березня.


Клара Цеткін (Ейснер) і Лев Троїцький (Бронштейн) – організатор красної армії – на відміну від затурканих пролетарів та простих православних християн, добре знали що роблять. Вони добре знали «Книгу Естер» і наказ Мордехая, щоб в ці дні святкувати перемогу євреїв над своїми ворогами та щоб всі це робили тільки дещо під іншим соусом.


Отже, з чим вітають чоловіків 23-го лютого: з поразкою красної армії, чи з святом Пуріма? З чим вітають жінок 8-го березня: з днем жінки-революціонерки, чи з святом таки Пуріма? Не полінуйтесь і подивіться календар проведення єврейських свят.


При сьогоднішньому юридичному та міжнародному праву такі погроми вважалися б злочином проти людства і розглядалися у Міжнародному трибуналі. В жодній країні Європи його не відзначають і не святкують. Окрім декількох посткомуністичних країн СНГ та Китаю. А ми по-блюзнірськи, мов ті невігласи, на державному і побутовому рівні вітаємо і даруємо, п’ємо-гуляємо, не відаючи, що виконуємо настанови єврея Мордехая. І їм так весело. Їм так добре. Мабуть, уже звикли.


До речі, деякі російські православні священики називають це свято «дньом блудніци»…
Закінчення буде.
 


 

comments powered by HyperComments