8 березня - початок нищення Української Греко-Католицької церкви
Греко-Католицька Церква від самого початку свого існування була тісно пов’язана з життям українського народу. УГКЦ завжди брала активну участь в розвитку і розбудові української національної свідомості та духовності, але одночасно також і розділила сумну долю українського народу в формі переслідування, ліквідації та знищення. Найжорстокіший удар УГКЦ отримала після 8 березня у 1946 році, коли почалася її ліквідація в Совєтському Союзі. Всі єпископи та священики, які не бажали зривати єдність з Римським Апостольским Престолом змушені були іти в тюрми, табори, заслання, а також підпілля.
Після початку другої світової війни 1939-45 і встановлення совєтської влади у Галичині митрополит А.Шептицький, враховуючи свій вік, стан здоров’я та наростання антицерковних репресій, призначив Йосифа Сліпого своїм коад’ютором (помічником з правом наступництва). 25.11.1939 Сліпий був іменований архієпископом Серрейським (висвячений таємно 21.12.1939). Після смерті митрополита А.Шептицького 1.11.1944 Йосиф Сліпий став митрополитом галицьким, архієпископом львівським та єпископом кам’янець-подільським. Однак уже 11.04.1945 він разом з усіма іншими єпископами Української греко-католицької церкви, що перебували у Галичині, був заарештований. Тривалий час доля митрополита була невідомою, і лише в березні 1946 оголошено, що митрополит Сліпий звинувачений у “ворожій діяльності проти УССР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами” і засуджений військовим судом у Києві до 8 років ув’язнення. До значних термінів ув’язнення засуджені й інші єпископи: Н.Будка та І.Лятишевський – до 8 років, Н.Чарнецький – до 5 років, Г.Хомишин – до 10 років. 8 березня 1946р. відбувся т. зв. Львівський собор, який проголосив ліквідацію Греко-католицької церкви та “воз’єднання” з Московським патріархатом. Незважаючи на неодноразові пропозиції про перехід на православ’я і обіцянки повернення на львівський митрополичий престол, Йосиф Сліпий залишився вірний єдності з Апостольською столицею, що стало причиною нових судових процесів над митрополитом (1953, 1957, 1962). Перебуваючи у мордовських та сибірських таборах (всього 18 років), Й.Сліпий намагався підтримувати зв’язки з духовенством та вірними церкви в підпіллі і в міру можливостей виконувати свої архіпастирські обов’язки.
У 1963 завдяки виступам на захист Йосифа Сліпого Папи Римського Іоанна ХХІІІ, Президента США Дж.Кеннеді та інших відомих політичних і громадських діячів країн світу митрополита звільнено з ув’язнення і вислано за межі СССР. 9.02.1963 Прибув до Рима. 23.12.1963 Апостольська столиця визнала, що галицький митрополит – глава УГКЦ має статус Архієпископа. У грудні 1963 призначений членом Конгрегації Східних Церков, а 25.01.1965 Папа Римський Павло VІ надав йому титул кардинала католицької церкви.
Після смерті “вождя народів” багато греко-католицьких священиків було звільнено з ув’язнення, але більшості із них не дозволили повернутися в Україну. Жорстока тоталітарна машина розкидала українців по безмежних просторах Совєтського Союзу, звідки мало хто міг повернутися на рідну землю. Обов’язок пастиря бути зі своїми вівцями, отож священики багато не думали, але вирушали в місця, де проживали наші переселенці, щоб працювати для них в місцях їхнього поселення. Так, зокрема, розпочалася історія УГКЦ в Казахстані та інших совєтських республіках, де замешкали тисячі українців після примусового переселення в 1947 та в інших роках совєтської окупації України.
