Зi смертю Слави Стецько Україна втратила частку себе.
Ця жiнка була екстраординарною. Ті хто знали її особисто можуть пiдтвердити, наскiльки iнтелігентною,культурною та розумною вона була. Завжди привiтна та енергiйна, такою вона запам'ятається тим хто мав честь її знати та з нею працювати. Вона належила до тих, кому не байдуже сумлiння, хто попри бiль та втрати завжди йшов далi до кiнцевої мети. Непримерена патрiотка та нацiоналiстка. Вона була символом боротьби України за своє iснування. Кремлівські перевертнi та посiпаки, огиднi провокатори та холуї московського бруду боялися її, бо знали, що доки в Українi такi люди як вона об'єднанні, доки ними керує любов до України та європейська помiркованнiсть, доки в серцi вони носять заповiт Шевченка та постулати Степана Бандери, - доти Україну не можна буде пiдкорити та окупувати вдруге. Тепер панi Слави не стало...Трагедiя,яку наразi важко збагнути. Та все ж таки можна сподiватися,що вона з нами буде вiчно. Тож маємо наслiдувати її приклад, та її незбагненну життєву та полiтичну спадщину.
Панi Слава у вiльні вiд роботи хвилини любила дивитися у вiкно,на центральну вулицю української столицi, де у вирiї машин та бiганинi людей ставало зрозумiло - Українська держава вiдбулася i живе будденим розмiряним життям.I стало це завдяки таким людям як вона i її чоловiк Ярослав.I ще завдяки багатьом українським героям,якi на рiзних перiодах вiддали життя за Українську Незалежнiсть. Але не про таку Україну мрiяла панi Слава,не за таку Україну вiддали життя герої ОУН та УПА та сотнi iнших українських патрiотiв.Україна корумпована,нестабiльна,зросiйщена та пригнiчена iснуючим режимом.Саме подоланню цiєї кризи присвятила свою дiяльнiсть в останнi 11 рокiв панi Слава. I тепер, коли її не стало мусимо продовжити її справу.
Кожен хто вважає себе українцем,в будь якiй точцi земної кулi,в дiаспорi та на рiдних землях мусимо продовжити шляхетну справу розпочату панi Ярославою Стецько,яку Україна нiколи не забуде...
З кожним днем стає вiдчутнiшою ця величезна втрата.Українськiй полiтицi бракуватиме її рiшучостi,iнтелiгентностi,смiливостi та вiдстоювання державних iнтересiв,а Українi бракуватиме її доброти,чуйностi,благодiйних проектiв та привiтної посмiшки,якою вона нагороджувала своїх колег,друзiв та кожного хто з нею зустрiчався...
Довідка: Ярослава (Слава) Стецько (дівоче прізвище: Музика; народилася 14 травня 1920 в селі Романівка, на Тернопільщині; померла 12 березня 2003 у Мюнхені) — українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН. Дружина Ярослава Стецька.
Член ОУН з 1938 року. У 1943 року ув'язнена німцями у м. Львові. У 1944—1991 — перебувала за кордоном, де разом із чоловіком Ярославом Стецьком вела підпільну діяльність, спрямовану на визволення України з-під совєтської влади.
Член Центральної Управи СУМ (1948—1953), з 1968 — керівник сектора зовнішньої політики Проводу ОУН(р).
Була членом ЦК Антибільшовицького блоку народів (АБН), президентом АБН, головним редактором ABN-Correspondence (з 1948), квартальника «Ukrainian Review» та різних видань АБН, організатором конференцій АБН й учасником міжнародних антикомуністичних конгресів, співорганізатором Європейської Ради Свободи.
Після отримання Україною незалежності повернулася на Батьківщину. Очолювала Конгрес Українських Націоналістів з 1992 року. До 2001 року голова проводу ОУН(б). Депутат Верховної Ради України від виборчого округу № 89 Івано-Франківської області. Є пам'ятна дошка у Івано-Франківську
Освіта вища. Львівська Політехніка, школа політичних наук (Мюнхен), конференц-перекладач. За фахом перекладач з англійської, французької та німецької мов. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Спеціальність: соціолог, психолог, політолог. Магістр. Похована Ярослава Стецько на Байковому цвинтарі.
Нагороди й відзнаки:
1993 — Почесний громадянин Львова.
2000 — Орден княгині Ольги III ступеня.
