Поети з'являються не звідкись з-за моря, а виходять зі свого народу

Жанна Титаренко  |  Субота, 13 березня 2010, 13:41
Сьогодні, 13 березня 1927 року пішла з життя Людмила Березіна-Василевська. 66 років прожила на білому світі Дніпрова Чайка, на світі, який вона так любила, який захоплено оспівала у своїх творах. Поховано її на Байковому кладовищі. Та її твори продовжують жити й хвилювати наші серця, зігрівати їх промінчиками теплих образів, мудрих висловлювань і благородних поривів.
Поети з'являються не звідкись з-за моря, а виходять зі свого народу

У 1885 році в українській літературі з'явилося нове ім'я - Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська, у дівоцтві Березіна). Літературний псевдонім прилинув з берегів Славути, де пройшло дитинство письменниці, з тієї народної пісні, яку так часто співав її батько, сільський священик.

У ній рано розвинулися літературні інтереси й нахил до самостійної творчості. В автобіографічних матеріалах письменниця згадувала, що до семи років «уже прочитала багато книжок батькових і почала складати деякі вірші...»

За життя Дніпрова Чайка друкувалася в різних альманахах (Киевская старина", "Літературно-науковий вісник" тощо), випускала нечисленні збірки. Протягом 1919 - 1920 років у Києві вийшло друком зібрання творів Дніпрової Чайки у двох книжках як певний підсумок її понад тридцятип'ятирічної літературної діяльності.

Особливої ваги надавала Дніпрова Чайка поезіям у прозі, вони були "втіхою, художньою насолодою" письменниці. Одна з перших перлин ліричної прози Дніпрової Чайки є "Морське серце" (1887), що має ознаки притчі й витоки якої сягають ще до прадавніх біблійних легенд (наприклад, про Авеля Каїна) та фольклору.

Більше двадцяти років Людмила Василевська провела на Херсонщині. На Таврійський землі розквітнув її талант. Пейзажна лірика письменниці пройнята таврійськими реаліями - образами Дніпра, плавнів, чайок, таврійської стихії, тиші й вирізняється різноманітністю інтонаційної палітри.

У ліриці біблійної проблематики Дніпрова Чайка проводить чіткі паралелі між давнім і теперішнім. У вірші "Христос воскрес!" (1885) поетеса вдається до традиційного образу Іісуса Христа як символу спасіння й захисту безправних і нещасних. Поетичною інтерпретацією відомих рядків з Давидових псалмів про поневіряння іудеїв у вавилонському полоні є вірш "Над річкою під вербами сиділи..." Як одна з перших спроб Дніпрової Чайки в осмисленні проблеми стосунків особи й маси, проводиря й народу, як крок на шляху освоєння новою українською літературою "мойсеївської" теми виступає вірш «Мойсей».

Дніпрова Чайка зайняла також помітне місце в дитячій літературі, тематично й жанрово розширивши її. Найкращі твори письменниці ввійшли у збірку «Проводи Снігура-Снігуровича». Маленькими шедеврами національної культури є оздоблені геніальною музикою Миколи Лисенка її дитячі комічні лібрето до опер.
 

comments powered by HyperComments