Дещо з історії гетьманської України
Об'єднавши на короткий час Правобережжя та Лівобережжя, Дорошенко 1668 року повернувся до Чигирина, а на Лівобережжі залишив наказного гетьмана, Чернігівського полковника Многогрішного. Він був, як сам казав про себе, чоловік «простий і неграмотний», але твердої вдачі, прямий, наполегливий і користався пошаною в північних полках.
Коли Дорошенко повернувся на Правобережжя, московські війська на чолі з Ромодановським рушили на Сіверщину. Становище Многогрішного було тяжке, бо Дорошенко не надсилав допомоги, власних сил було замало, а люди, з архиєпископом Чернігівським Лазарем Барановичем, намовляли Многогрішного піддатися Ромодановському. Нарешті він так і зробив. Старшинська Рада в Новгороді Сіверському обрала його на гетьмана.
Дем'ян Многогрішний прийняв "титул гетьмана Сіверського". Становище його було складне: Дорошенко його не визнав, Сіверщина була фактично в московських руках. Не зважаючи на це Многогрішному пощастило домовитися з московським урядом, бо в Москві знали про загальне незадоволення в Україні і стали поміркованішими у своїх вимогах. Наслідком цього в Глухові підписано «статті» — договір Москви з Україною. Згідно з договором московські воєводи мали залишитись тільки в Києві, Чернігові, Ніжині, переяславі й Острі.
Компетенція їх була звужена тільки до командування московськими залогами; вони не мали права втручатися у внутрішні справи та суд. Всі податки надходили до гетьманської скарбниці. На з'їзди, які стосувалися України, московські воєводства могли висилати своїх депутатів. Число війська встановлено на 30.000. Цей договір укладено як між двома державами, і в цьому була велика заслуга Многогрішного. Звичайно, це було не все, чого він досягнув, але все ж таки це була автономія Лівобережної України.
Під владу Мвогогрішного вступили Прилуцький і Переяславський полки. Налагодив з ними відносини і Дорошенко. Вони були однодумці в політичних справах, особливо у відношенні до Москви. Бувши гетьманом Лівобережної України-Гетьманщини, Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, головним чином, з допомогою «компанійців» — найманого війська, боровся зі старшинською олігархією. Він призначав та знімав полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духовенство. В тих умовах тільки твердою владою можна було навести лад. Завдяки йому, гетьманщина закінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту.
Самовладність та різкість Многогрішного, його абсолютизм,- викликали незадоволення старшини. Обурювало також старшину бажання гетьмана закріпити владу за своїм родом. Так, у 1671 році він призначив наказним гетьманом свого брата, Василя. Проти Многогрішного почали снувати змову і писати доноси. 1672 року гетьмана з усією родиною було ув'язнено,а після тортур заслано до Сибіру, де в страшних злиднях довгі роки прожив цей перший політичний засланець з України.
