Ось така вона - наша славетна землячка!
Українську літературу кінця XIX - початку XX століть, окрім загальновідомих письменників, репрезентували й чимало обдарованих, менш знаних сьогодні постатей. Без урахування їхньої творчості наше уявлення про літературний процес того періоду було б неповним. До молодих поетів, які. почали писати напередодні першої російської революції 1905-1907 рр., належала й талановита українська письменниця і педагог Христина Олексіївна Алчевська. її творчість відбила настрої та почуття тієї частини демократичної інтелігенції, котра, хоч і була далекою від революційної діяльності, але підносила свій голос на захист пригнобленого народу.
Народилася Христина Алчевська у м.Харкові в сім'ї промисловця. Батько її, Олексій Кирилович, - громадський діяч, людина передових поглядів - брав участь в українських просвітницьких гуртках; мати, Христина Данилівна, була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Атмосфера, в якій зростала майбутня поетеса, інтерес і любов її рідних до народного слова, обрядів, звичаїв виховали в ній естетичні смаки, визначили подальший шлях у житті.
Писати дівчинка почала з ранніх літ. У 10-річному віці разом зі шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал "Товариш", в якому упродовж 1892-1894 рр. вміщувала і свої вірші та оповідання. Як і вся передова молодь того часу, Христина захоплювалась творами української, російської, інших слов'янських та західноєвропейських літератур. Завдяки сімейній бібліотеці була обізнана з критичними та філософськими працями В.Бєлінського, М.Чернишевського, М.Добролюбова, Л.Фейєрбаха.
Середню освіту вона здобула у першій Харківській гімназії. Після смерті батька родину утримував брат Христини - відомий співак І.О.Алчевський. Завдяки його матеріальній допомозі дівчина пройшла педагогічну підготовку на вчительських курсах у Франції, в Сорбонні (1902). Тут вона захопилась історією визвольної боротьби французького народу, вивчала архівні документи Паризької Комуни.
Незабутнім для молодої Алчевської стало особисте знайомство з українськими письменниками: М.Коцюбинським, Лесею Українкою, В.Стефа-ником, М.Старицьким на урочистому відкритті пам'ятника І.Котляревському в Полтаві (1903).
Починаючи з 1905 р., Христина Олексіївна працювала викладачем французької мови у середніх та вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж вона написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українськими мовами, в яких відбились настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувались соціальна нерівність й національний гніт. її першу збірку "Туга за сонцем" (1907) позитивно оцінив І.Франко, зауваживши водночас щодо ідейної нечіткості, декларативності деяких віршів.
Літературний шлях письменниці не завжди був рівним. Не раз вона надміру захоплювалась модерністськими течіями. Проте щира любов до народу, шанобливе ставлення до його героїчного минулого, прагнення прислужитися боротьбі за краще майбутнє завжди були провідними у культурно-громадській діяльності й літературній творчості X.Алчевської. У творчості Алчевської чимраз голосніше звучали життєствердні мотиви, відчувалося щире прагнення служити народові, батьківщині. її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: "Хлібороб", "Рідний край", "Громадська думка", "Літературно-науковий вісник" та ін.
Події 1905-1907 рр. стали для Христини Олексіївни поштовхом для творення поезій громадянського пафосу, виразно публіцистичних за стилем. Піднесено привітавши революцію, письменниця згодом тяжко переживала наступ реакції. Тривога і смуток, роздуми про майбутнє опанували нею. Кращі вірші цього періоду - "Воля", "Угорі яро сяють зорі", "Хвиля" та інші - своєрідне звернення до народу, який уособлюється в "людському морі", а Його боротьба уявляється як змагання хвиль з ніччю, як грандіозна буря. В них - надія на духовне розкріпачення людини, на щасливе майбутнє рідного краю.
Підсумком багаторічних пошуків свого місця в ідейній боротьбі, високих злетів духу і гірких розчарувань стали наступні збірки Христі Алчевської "Сонце з-за хмар" (1910) і "Пісня життя" (1911). Інтимні ноти в них поєднуються із закличними, громадянськими, до пейзажної лірики вривається подих соціальних бур, а суспільні мотиви часто оповиті теплою задушевністю.
У вірші "До сонця" поетеса висловлює палку надію на пробудження народних мас. Відмовляючи у довірі "керманичам", які зав'язли у "міщанстві, сварках і підлотах", Х.Алчевська закликає тих, "в кому мужицька кров", очолити майбутню визвольну боротьбу трудящих. Від усіляких життєвих розчарувань вона приходить до усвідомлення необхідності бути разом із народом.
У 1912 р. з'явилася велика збірка ліричних поезій "Вишневий цвіт", а в 1914 р. вийшли друком "Пісні серця і просторів", які тематично доповнюють попередні видання. Лірична гама тут стає ширшою, різноманітнішою; від зажурливих роздумів над сучасним життям і долею країни поетеса дедалі частіше переходить до мажорних гімнів на честь народу-велетня, його незборимих революційних сил. В основі алегоричності - вже не споглядальні враження й переживання, а цілком реальна дійсність з її соціальними контрастами та суперечностями. У вірші "До В.В. (Вас повести в мій рай)" поетеса звертається до мрійників-ідеалістів. їй хочеться збудити палку віру в те, що реальне щастя ніколи не прийде само собою, бо народжується воно у жорстокій боротьбі й щоденно "змагається з горем безмежним". Образ сонця у творчості X.Алчевської - символ жаданої волі, щасливого майбутнього, злету творчої думки.
Поетеса уважно придивлялась до суспільно-політичного життя в країні, намагаючись розібратись в його суперечностях, зрозуміти причини існуючої несправедливості.
Імперіалістична війна 1914 р. вкрай загострила класові суперечності в країні. Царизм намагався отруїти шовіністичним чадом свідомість народу, послабивши цим самим фронт революційно-визвольної боротьби. Спостереження, враження і переживання цих років Христина Алчевська відобразила у поетичних творах, що склали збірки "Сльози" (1915), "Встань, Сонце!" і "Мандрівець" (1916). Пройняті глибоким ліризмом, сповнені трагізму, вони мають багато спільного з антивоєнними творами О.Кобилянської, Н.Кобринської, Марка Черемшини та ін. Поряд із пацифістськими мотивами в них лунає протест проти імпералістичної війни, показується, скільки лиха завдала вона народним масам.
У перші пожовтневі роки X.О.Алчевська пережила особисту трагедію - смерть матері й братів. Деякий час вона майже нічого не писала. Лише на початку 20-х років знову повернулася до творчої діяльності. Однією з найпомітніших в її письменницькому доробку є драматична поема "Луїза Мішель" (1926, видана 1930). Нею письменниця започаткувала розробку історико-революційної тематики. Свій твір про паризьку комунарку вона будує виключно на достовірному життєвому матеріалі, з багатьма реальними персонажами, вдало здійснює спробу відтворити дух цієї переломної сторінки в історії світового пролетаріату.
У 1927 р., познайомившись з Анрі Барбюсом, Христина Алчевська почала вивчати його твори про Першу світову війну ("Вогонь", "Ясність", "Правдиві історії"). Під їх впливом вона створила драматичну поему про героїчний подвиг 26-ти бакинських комісарів "Загибель юнака" (1931) (з присвятою А.Барбюсу).
В її творчому доробку літературно-критичні статті, роботи, присвячені творчості Т.Шевченка, українських і російських демократичних письменників XIX - початку XX ст. ("З поля двох письменств", "Майстри слова", "Пам'яті Шевченка", "Дух велетня", "Селянська дитина - Василь Стефаник").
Х.Алчевська була талановитою перекладачкою, здебільшого з російської та французької мов. Далеко не все зі створеного нею опубліковано, переважна більшість перекладів залишилась у рукописах. Особливу цінність серед них мають у перекладі російською мовою: збірка "З галицької і нашої літератури" (1915), ліричні вірші та поема "Мойсей" І.Франка; українською мовою: вірші О.Пушкіна, К.Рилєєва (уривок з поеми "Наливайко"), І.Нікітіна, О.К.Толстого, Я.Полонського, М.Огарьова. Переклади Христиною Алчевською романів В.Гюго "Бюг-Жаргаль" (1928), "93 рік" (1929), "Трудівники моря" (1931), віршів Вольтера, П.Корнеля - важливий крок у прилученні нашого народу до скарбниці світової літератури. Французькою мовою письменниця переклала вірші Т.Шевченка, І.Франка, П.Тичини.
Вона — авторка мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічної експозицій на всеросійських та міжнародних виставках (у Москві та Нижньому Новгороді — 1895, 1896, Парижі — 1889, 1900, Чикаго — 1893). Христина Данилівна удостоєна багатьох найвищих нагород — золотих та срібних медалей, почесних дипломів тощо, обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти.
Христина Алчевська невтомно втілювала все нові й нові задуми до останніх днів життя, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світу, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів. Вона залишила величезну рукописну спадщину (майже 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ПАН України та у Національній бібліотеці, ім.В.І.Вернадського.
Можна вважати, що великою заслугою Христини Алчевської перед українським народом є створені нею літературні образи. Вони є мужніми, сильними, чистими перед Богом і людьми і якимись неординарними водночас. Все це поступово вбудовувалось у психологію її читачів. Вона виховувала людей своєю поезією, формуючи міцне ідейне національне підгрунтя, для їх подальшого вибору мови і самого відношення до українського культурного життя.
