Він лінгвістично обгрунтував окремішність українського етносу

Микола Лисенко назвав його «гросмейстером від філології». А Сергій Єфремов так писав про Житецького: «Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю... Його особистість, погляди і діяльність заслуговують якнайширшої популярності».

Вчений зробив значний внесок у розробку принципів і критеріїв українського правопису. Працював над питаннями взаємозв’язку слов’янських мов, загального мовознавства й літературознавства. Брав активну участь у роботі історичних і краєзнавчих товариств: виступив як один із засновників Українського наукового товариства в Києві (з 1907р). Був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1903р). Багато років поспіль співпрацював із часописом «Киевская старина», зокрема над ініційованою ним підготовкою словника української мови.

Павло Житецький досліджуючи фонетику української мови пояснив природне виникнення букви "і" та "ь". Багато висновків було зроблено на аналізах текстів Пересопницького Євангелія. Вчений лінгвістично обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу як автономного етносу, його мови і традиційної культури з часів Київської Русі. 

Довідка:  Павло́ Гна́тович Жите́цький (* 23 грудня 1836 (4 січня 1837), Кременчук — † 5 березня (18 березня) 1911, Київ) — український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).