Національний державник чи зрадник?

Три з половиною століття царські і совєтські історики про нього говорили як про політичного запроданця,- відступника від статтей злуки, проголошених на Переяславські раді. Ось як писала про Виговського “Совєтська енциклопедія історії України” видана в 1969 році: “Виговський та його однодумці для зміцнення свого класового становища, намагалися відірвати Україну від Росії. І відновити на Україні польсько-шляхетське панування.” Далі критикувались Гадяцькі статті , піддавали критиці Михайла Грушевського, оскільки він зображував Івана Виговського як людину, яка бажала свободи і незалежності України.

Зараз, коли постала незалежна Україна, особистість Виговського відкрилась для нас в об’єктивному реальному світлі. Національно-визвольна війна 1648 року застає Виговського на боці Речі Посполитої. Під час битви під Жовтими Водами він потрапляє в полон до татар.

Богдан Хмельницький, викупає його і відпускає на свободу. Після цього Виговський вступає на козацьку службу, стає генеральним писарем, - правою рукою Богдана Хмельницького. Займаючи цю посаду, він багато зробив, для розбудови і зміцнення Української держави. Після смерті Богдана Хмельницького 23 серпя 1657 року на раді в Чигирині 16-річний Юрій Хмельницький заявив, що він дуже молодий, щоб бути гетьманом, і зрікається гетьманської булави. Спочатку Виговський тимчасово очолив гетьманський уряд, а 25 жовтня 1657року на раді в Корсуні він став, не тимчасовим, а справжнім гетьманом. На корсунську раду прибули посли з Швеції, Польщі. Туреччини, Криму, Молдавії, Волощини.

Тоді був укладений договір між Україною і Швецією. Король Август І зобовязувався досягти визнання незалежності України Польщею. На цій же раді був поновлений договір з Кримом і Туреччиною. З Польщею було укладено перемир’я.

До Москви були послані посли, які мали сповістити царя про обрання нового гетьмана і підтвердити статті Переяславського договору 1654 року. Виговський не мав наміру впливати цей союз, хоча московський уряд не раз грубо його порушував. Наприклад, московіти уклали перемир’я з Польщею, не залучивши Україну до переговорів.

Після Апостольської ради проти Виговського стала гуртуватися промосковська опозиція на чолі з Мартином Пушкарем та Яковом Барабашем. Гетьман Виговський придушив бунт у Лубнах і Гадячі. З обох сторін загинуло 50 тис. осіб. Полтава була спалена. Але мир на Україні не запанував. Солдати царського бояриня Василя Шереметьєва стояли в Києві. У цій критичній обстановці Виговський був змушений піти на переговори з Польщею. Він так пояснював розрив з Москвою: “Так відкрилась хитрість і підступність тих, що без жодної для нас вини готували для нас спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім відкрито загрозою своєї зброї рабське ярмо...”

16 вересня 1658 року в Гадячі був укладений трактат про унію України з Польщею і Литвою. Гадяцька угода передбачала утворення федеративної держави у складі Польщі, Литви та України. Законодавча влада належить установчим зборам, гетьман обирається на все життя. Передбачалась рівноправність релігії, відкриття двох університетів, шкіл, Гадяцький договір не був реалізований через колонізаторську політику Москви. Але він залишився в історії як пам’ятник державницької думки 17 -18 століття.

В цей час Російські війська почали нахабно грабувати Київ. Брат Івана Виговського Данило хотів вигнати московитів з Києва. Та князь Баратинський спалив околиці Києва, знищив багато киян. Російський Історик Геннадій Карпов про це писав: що Баратинський, ходив на улови до Києва за зрадниками і повісив їх 300тис осіб.

Весною 1669 року 20 тисячна російська армія під командуванням князів Трубецького, Богданівського та Пожарського, рушили на Україну. Поблизу Конотопа, 28-29 червня, відбулася вирішальна битва. Козаки Виговського, кіннота кримського хана Магомед Гірея та польський загін Івана Потоцького вщент розгромили московитів. Під Конотопом загинуло 33тисячі московитів. Але своєю перемогою Виговський скористатися не зміг. В містах гетьманщини продовжували перебувати московські залоги. Деякі промосковсько налаштовані полки, звинуватили Виговського, що він продав Україну Полякам. Виговський опинився в скрутній ситуації. Він підкорився рішенню ради в Білій церкві ( жовтень 1659 року) і добровільно віддав Юрію Хмельницькому гетьманські клейноди. Після цього Виговський певний час обіймав посаду Київського воєводи. Відстоював українські національні інтереси. За українську державність він і загинув.

У березні 1664 року він був розстріляний польським полковником Себастьяном Міхновським, за зраду Польщі. ( як було написано у вироку суду).

Від тих драматичних подій минуло багато часу, та постать гетьмана Івана Виговського залишилася світлою, як би її не намагалися обливати брудом спадкоємці тодішніх поневолювачів України.