Її любов сягала неба

Наприкінці 50-х років з’явилися перші дві збірки поезії Ліни Костенко “Проміння землі” (1957р.) і “Вітрила” (1958). Владно і твердо заявила поетеса про себе третьою збіркою "Мандрівки” (1961). Потужною хвилею влилася Ліна Костенко в поезію “шістдесятників”. Бо “шістдесятники” не хотіли миритися з залишками сталінської тиранії і пізніше з задушливою атмосферою застою. Її ім’я стало поруч таких молодих поетів як Іван Драч, Василь Симоненко, Борис Олійник.

Ліна Василівна Костенко, українська поетеса народилася19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині. В 1965 році закінчила літературний інститут імені Максима Горького. Особливо цікавими у творчості поетеси є збірки поезій “Неповторність” (1980), І “Cад зникаючих культур” (1981). Глибина роздумів, філософське осмислення життя притаманне подіям у цих виданнях. Разом з тим, простота, чіткість і виваженість кожного рядка.

Письменниця ставить гострі проблеми буття: це і роль митця в суспільстві, мистецтво і його значення і призначення в житті кожної людини. Авторка закликає зберегти духовні цінності, що створені людством.

“Вже почалось мабуть майбутнє
Оце либонь вже почалось
Не забувайте незабутнє
Воно вже інеєм взялось
І не знецінюйте коштовне
Не загубіться у юрбі...”

По своєму цікава інтимна лірика Ліни Костенко. Це своєрідні роздуми, монологи і діалоги, враження від баченого і пережитого. (“Розкажу тобі думу таємно”, “Не знаю чи побачимось чи ні”, “Я дуже тяжко Вами відболіла” тощо)

Роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” є дуже цікавим явищем в українській прозі і історичній романістиці, бо Україна, то найбільша любов і найбільша біль Ліни Костенко.

Розповідаючи про життя українських міст і сіл, періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, авторка відтворює блискучу галерею народних образів. Але найповніше змальовано головну героїню Марусю Чурай. Не зважаючи на те, що документальні дані про Чураївну скупі й суперечливі, історичних документів немає, вірші, які збереглися в народних переказах дали можливість створити такий соціальний образ. В романі неодноразово підкреслюють, високі патріотичні порухи Марусі, її любов до людей цієї землі, рідного краю. Це відчувається в кожному рядку і слові.

Починається твір своєрідно з кульмінації суду над Марусею: біль обтікає ту дівчину, Гриць самохідь випив келих трунку, який вона приготувала для себе. Але жодного слова виправдання судді не почули. У вірші самосповіді Маруся каже:

“Не помста це була,
Не божевілля,
Я не труїла, те прокляте зілля
Він випив сам,
Воно було моє”

Єдине що мучить дівчину – думки про Гриця: в чому він так змінився, чому зрадив? Маруся, після довгих роздумів доходить висновку:

“Моя любов, сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.”

Образ Марусі і Гриця – трагічні. Але трагічне в житті дівчини не є індивідуальним, випадком, як це може здатись на перший погляд. І хоч Маруся не чинить явний опір обставинам,  але її поведінка на суді – це відстоювання людської гідності і справедливості. Тому є всі підстави, говорити в даному випадку, про високу трагедію.

“Вона ішла, а хмари як подерті
І сизий степ, ще звечора в росі
І з кожним кроком до своєї смерті
Була усім видніша звідусіль.
Стояли люди, злякані, притихлі,
Вона ішла туди, як до вершин,
Були вже риси мертві і застиглі
І тільки вітер коси ворушив.
І тільки якось страшно, недоречні
Надвітих хмар і зашморгу, була
Ота голівка точена і плечі
Той гордий образ чистого чола”

Розгляд трагедії Марусі був би неповним, якби вся увага автора зосереджувалася лише на головній героїні. Глибоку трагедію переживають і інші персонажі, яких зустрічає на своєму шляху Чураївна. Її доля – то лише окремий випадок у житті знедоленого народу.

Загалом роман у віршах Ліни Костенко – твір зрілого майстра, вершинна книга поетеси. Твір що вражає досконалістю змісту і форми, поєднанням здорового народного світопочуття з класичною культурою письма і є унікальним в сучасній українській літературі. Саме за цей роман у віршах, Ліна Костенко удостоєна державної премії України ім. Тараса Шевченка за 1987 рік. На творчому шляху Ліни Костенко було всього: і творча натхненна праця, і народне визнання і роки довгого вимушеного мовчання, які вона мужньо пережила. І закінчити свою коротеньку розповідь хотілося б словами:
Спасибі Вам Ліно Василівно, за те, що Ви є на світі з Вашою поетичною творчістю та натхненням.

"І знов лелека молиться до зірки
Клинець городу хоче врожаю
Є жменька жита, маку є півмірки
Є чорнобривці й трохи рижію
Спасибі земле за твої щедроти
За білий цвіт, за те що довші дні..."