До дня народження гетьмана України Івана Мазепи
Музикант і композитор Селецький у своїх спогадах пише, що на пропозицію Варвари Рєпніної він хотів створити оперу «Мазепа», лібрето до якої мав написати Шевченко. Але при зустрічі з поетом Селецький наполіг, щоб лібрето було російською мовою і Шевченко не погодився на це.
У західноєвропейській літературі Мазепа, завдяки романтичній поезії, залишився легендарним героєм. Англійський поет Байрон, французи — письменник і поет Гюго та живописець Верне, угорський композитор Ліст, користуючись цією легендою, створили невмирущі твори, які піднесли героя легенди до рівня історичного символу.
Безумний, що в гніві палкому
Помстивсь так люто на мені
І в’язня голого із дому
В пустиню вигнав на коні,
Він путь проклав мені в труну.
(Байрон. Поема «Мазепа»)
Україна в другій половині XVII століття переживала страшні часи: турки, татари, поляки і московити чинили напади на її землі. Літописець тих часів Величко так змальовує цей край: «Багато міст і замків опустілих, зруйнованих... Поля спустошені, ліси, озера та очерети вкриває мох... На всіх дорогах біліють купи висушених людських черепів...». Багаті і родючі землі України стали пусткою. До того ж одна українська верхівка тягнеться до Москви, інша — до Туреччини, третя — до Польщі. Мазепа так змальовує ті часи:
Всі покою щиро прагну Та не в єдин гуж всі тягнуть.
Той направо, той наліво,
А все браття — то то диво
А ось закінчення одного з листів16-літньої Мотрі, закоханої в 60-річного гетьмана:
Я не втоплюся у журбі.
На кращі буду ждати переміни.
Дай, Боже, сили!
Любий, а тобі —
Любить мене, як любиш Україну!
На порозі найважчого вибору, гетьман Мазепа переконував своїх підданих, котрих вів на союз зі шведським королем в тому, що «...не для приватної моєї пользи, не для вишніх гонорів, не для большого обогощенія, а ні для інних яких-нибудь прихотей, но для вас всіх... для общого добра матки моєї, Отчизни бідної України... хочу тое при помощі Божой чинити...» Та чи повірили йому тоді? І чи пам'ятають про це нині?
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р., коли внаслідок чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у таких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.
Вже під час першої зустрічі з молодим російським царем Петром І гетьману Мазепі вдалося завоювати його повну довіру. Цей факт просто неймовірний. До того ж вкрай важко переоцінити його значення не лише для особистої долі Мазепи, а й України в цілому. Завдячуючи довірливим стосункам з царем, гетьману вдалося значно зміцнити державну владу в Україні. Москва істотно послабила свій контроль за діями гетьманського уряду, і старшина дбала не лише про те, як вислужитися перед царськими урядовцями, а й яким чином зарекомендувати себе з ліпшого боку в Україні.
Чи не вперше за роки перебування під владою московських царів гетьман відчуває себе повноправним правителем підвладної йому землі. Піднесення статусу гетьманської влади відбивається на зовнішньому вигляді гетьманської столиці - Батурина. Тут розбудовується гетьманський двір, який сучасники порівнювали з королівськими дворами Європи, зокрема варшавською резиденцією польських королів. Мазепу, згідно з монархічними канонами, оточують гетьманські дворяни, впроваджується пишний придворний ритуал.
Численні доноси на гетьмана, які в минулі часи могли коштувати йому не лише влади, а й голови, губляться в нетрях бюрократичного апарату Московії або ж повертаються до Батурина. Вельми показовою у цьому відношенні стала справа генерального судді Василя Кочубея та полтавського полковника Івана Іскри, донос яких на гетьмана обернувся їх же прилюдною стратою. А Мазепа не лише не втратив особистого кредиту довіри царя, а й отримав нові пожалування та нагороди. Чи не достатньо переконливою ілюстрацією високого положення гетьмана в державній ієрархії Росії є той факт, що найвищу нагороду — Орден Андрія Первозванного - Іван Степанович отримав 1702 р. у числі перших, а точніше, другим у державі, випередивши навіть самого царя Петра!
Тому справжнім «громом з ясного неба» стала для царя та його оточення звістка про перехід восени 1708 р. Мазепи на бік запеклого ворога Петра І - шведського короля Карла XII. Звичайно ж, понад двадцятилітня державна служба гетьмана під владою царя, його високе становище та бездоганна репутація не могли прояснити мотивів цього кроку. Абсолютно очевидно, що діями семидесятилітнього сивочолого правителя керували не особисті мотиви, а інтереси України.
Рішення про кардинальну зміну шляху розвитку України давалося гетьману непросто, і йшов він до нього довго. Спонукальними мотивами виступали тут і плани Петра щодо ліквідації української автономії, і всі ті біди й випробування, що випали на долю козаків в умовах російсько-шведської війни, і господарське розорення краю внаслідок війни та втручання царя в економіку та торгівлю України. Не останню роль відіграли й міркування міжнародного плану: шведський король завдав досить відчутної поразки росіянам у Прибалтиці, поставив на коліна Данію і Прусію, скинув з королівства у Польщі союзника Петра Августа II, і підійшов до кордонів України. Чи мав право Мазепа за таких умов піддавати нападу Карла XII українські землі й відстоювати ціною життів українських козаків абсолютно чужі національним інтересам великодержавні плани Петра? Гетьман вирішив уникнути участі в кровопролитті, задекларувати політичну підтримку шведського короля, котрий перебував у зеніті слави і перемога котрого над Москвою видавалася найвірогіднішим результатом протистояння двох гігантів.
Нині, знаючи трагічний фінал задуманої Мазепою політичної акції, можна знайти чимало помилок у його діях. Єдине, в чому важко запідозрити гетьмана, так це у відсутності любові до «матки Отчизни бідної України». Саме як палкий патріот України Іван Мазепа й увійде назавжди в українську історію.
