Тетяна Яблонська художній соцреалізм визнала за велику помилку
Творчий шлях Тетяни Яблонської можна розділити на дві частини. У першій, вона отримувала нагороди і широке визнання в СССР, а в другій – відбулося переосмислення всієї творчості, художніх образів і самої техніки малювання.
Тетяна Яблонська написала одну з найвідоміших в СССР картину "Хліб". Тут вона зобразила щасливих селян, які збирають урожай зерна на мирній землі. Яблонська знала, яка це важка робота, і була в захваті, що трудівниці не помічають втоми від того, що нарешті запанував мир.
Інша картина, що не залишала байдужим жодного глядача, - "Життя продовжується". Цю картину Тетяна Яблонська написала після подорожі до Вільшани (Черкаська область), там вона помітила цю просту життєву сцену. Старенький дід сидить на причілку, і все його життя тепер - у спогадах про минулі роки. А поруч юна невістка, сповнена енергії, заклопотана у хатніх справах та в догляді за дитиною. Вона живе теперішнім і майбутнім.
Про неї говорено багато, їй присвячено безліч мистецтвознавчих праць. Їй — народній художниці СССР, члену Академії мистецтв СССР, лауреату трьох Державних премій СССР і двох медалей СССР. Здається, художниця Тетяна Яблонська як митець завжди ототожнювалася з нав’язливим «СССР». Вона щиро вірила в істинність свого соцреалізму, вірила в те, що знайшла себе. Та, як виявилося, ще й не шукала...
Уже на схилі літ, спостерігаючи за роботою доньки Ольги, Тетяна Яблонська уважно придивилася до її живописної манери... і серце наповнилося забутим тремом: там було все — і глибина тону, і матеріальність кольору, і напружена вібрація полотна. Поряд з Олиними етюдами власні здавалися легковажними, порожніми. Усвідомлення втраченого часу, творчої нереалізації було надто болючим, однак лише тоді, художниця відчула твердь під ногами.
Почався новий виток в її житті Тетяни Яблонської. Від нав’язливого, наскрізь фальшивого соцреалізму до захоплення національною формою, яке, за зізнанням Тетяни Нилівни, почасти межувало із стилізацією, а від етнографізму до декоративності, коли навіть родомін — отруйно-яскрава фарба — здавалася проривом душі... Вона упродовж свого життя пройшла всі ці віхи своєї творчості, аби потім з усією гостротою відчути екстатичну радість повернення. «Почали виникати давно забуті відчуття, — напише згодом у своїм щоденнику Тетяна Нилівна, — відчуття живого, матеріального, красивого живопису, коли фарба перетворюється у дорогоцінну плоть».
Перед художницею відкрилися надзвичайні можливості. Було таке відчуття, ніби світ відкрив суть речей. Як там в Екзюпері — «справжнє невидиме для очей»? Схоже, вона побачила те невидиме...
Змінивши ідеологію картин, Тетяна Яблонська одразу позбавила себе в такий спосіб визнання і пошани. Негативна критика обливала її картини брудом і вони зберігалися в підвалах різних музеїв, де порушувались умови зберігання полотен.
Нелегке життя привело Тетяну Яблонську до хвороб. Права рука не могла виконувати жодних бажаних рухів. Художниця малювала лівою. Навіть в останній день свого життя вона створила картину, намалювавши сині дзвоники, які ніби пробираються в кімнату через віконне скло.
Дуже шкода, що частина таланту Тетяни Яблонської була затьмарена соцреалізмом, але все ж таки вона збагнула національний колорит з усіма його яскравими фарбами і красою, і повернулася до нього, лишивши всі премії та нагороди СССР у далекому минулому, яке потім вона у своїх щоденниках неодноразово називала трагічним.
