Життя В.Сидора обпалене в'язницею і війною

Боротися за українську державність в роки совєтської та фашистської окупації було складно. Така діяльність вимагала не лише гарних фізичних можливостей, а й вміння вирішувати всілякі комбінаторні завдання і прораховувати наперед не лише свої власні кроки, а й дії цілого куреня.

Маскуючи себе від ворогів В.Сидор взяв собі такі псевдоніми: Шелест, Конрад, Кравс, Зов, Лісовик, Ростислав Вишитий.
 
Із дуже скупих біографічних даних відомо, що В.Сидор народився 24 березня 1910 року в селі Спасів Сокальського району Львівської області в бідній селянській сім’ї. Навчався в Сокальській гімназії до 1928 року, закінчив гімназію у Перемишлі у 1931 році. Був членом “Пласту”, ОУН. Школу підхорунжих у польській армії не закінчив через політичний конфлікт. Був ув’язнений в 1935р., а потім 1937 – 1939рр., відбував покарання у польських буцегарнях.

Але польські ув’язнення не змогли зламати В.Сидора психологічно. Він не зрікся своїх національних ідей та прагнень і в 1936 році став військовим референтом КЕ (крайової екзекутиви) ПЗУЗ (проводу західно-українських земель), організатором бойових груп ОУН “Вовки”, військовим референтом КЕ ЗУЗ у 1940 році, викладачем на військових курсах ОУН у Кракові (1941 р.). В. Сидор також став учасником Другого ВЗ (Великого Збору) ОУН у Кракові, учасником легіону “Нахтігаль” та командиром сотні 201-го куреня у ранзі поручника (1941-1942).

За патріотичні заслуги перед Україною був нагороджений Срібним Хрестом Бойової Заслуги другого класу в 1945 році.

Але після закінчення війни з фашистськими окупантами совєтській владі українські патріоти були не лише непотрібні, а, навіть, здавалися небезпечними. Бо вже в квітні 1949 року в бою з військами НКВД у Перегінському районі на Івано-Франківщині коло річки Лімниця В.Сидор загинув. Совєтська імперія знищувала всіх, хто прагнув незалежності України і смерть не могла якось оминути і В.Сидора.

Дані взято з історичної хронології УПА