Володимир Антонович усе життя присвятив Україні
Початком свого шляху до української демократичної ідеї сам Володимир Антонович вважав перші університетські роки, коли він з’ясував, що єдиним демократичним елементом у краї є селяни. На той час знання його про українство «були ніякі», деякі історичні відомості юнак міг почерпнути лише з книжок А. Скальковського «Історія Нової Січі» та «Наїзди гайдамаків», а про Шевченка чи кирило-мефодіївців навіть і не чув. Володимир Антонович ішов до українства самотужки. «Притулюючи слабі знання про українство до загальної демократичної французької теорії, — писав він, — я відкрив сам собою українство. І чим більше займався наукою, чим більше читав і знайомився з історією, тим більше переконувався у тому, що відкриття моє — була не зайва вигадка»
Тяжко було не лише з книгами та матеріалами, а й із пошуком однодумців. Три роки навчання дали зустріч тільки з одним студентом — Георгієм Самусем, який цікавився лише українськими піснями. «Серед студентів ніхто не говорив українською, і мої питання про літературні та історичні джерела зустрічали як зайву і ексцентричну вигадку»
Володимир Антонович, знайшовши невелике коло однодумців, подорожував по Українських землях, збираючи інформацію про життя і побут людей. Із квітня по кінець серпня він пішки обійшов землі західної і південної України.
Окрім подорожей, молоді юнаки влаштовували зібрання, готували й зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували 1859 р. підпільну семирічну школу, де зібрали близько 15 бідних юнаків, яких навчали в національному напрямі. Студенти утримували учнів на власний кошт, самі викладали, писали підручники українською мовою. У школі навчалися двоє родичів Шевченка, небіж Панченка, а з іншого боку — майбутній ворог українства професор Д. Піхно. З певного часу школа містилася в будинку № 38 по Жилянській, де мешкало подружжя Антоновичів, і дружина Володимира Боніфатійовича вела загальне господарство. Володимир Антонович фактично завідував школою і викладав у ній історію та географію. Школа припинила свою діяльність під тиском поліції у 1862 р. Вона фактично дала мінімальний результат і не виправдала сподівань. Проте ця невдала спроба не знеохотила молодих народолюбців.
До найважливіших здобутків Антоновича-археолога належить комплексне дослідження культури та етнографічних меж древлян. Його підсумовуюча праця «Раскопки в стране Древлян», окрім аналітичного тексту, містить щоденники розкопок та сім планів.
Антонович обґрунтовував виділення українців в окрему етнографічну одиницю на підставі антропологічних, психологічних і культурно-історичних особливостей. Представлені вченим наукові докази були на той час досить вагомими, хоч і містили спірні моменти. Наприклад, серед особливостей українського характеру він називав внутрішнє усвідомлення свободи, розвиток особистості, пошуки справедливості та істини.
В цілому вчений доводив, що українофільство має витоки не з моди, не з примхи, а з усвідомлення факту дійсного існування української нації. Однак його дуже пригнічувало роздрібнення й розмивання українського руху та відсутність єдності в українській нації.
