Вбивства в пологових будинках
Журналісти звертались за коментарем до представників цього закладу. Однак відповіді не дочекались. Відмовились коментувати й інші лікарі інших закладів охорони здоров'я.
Єдиний, хто не підтримав "кругову поруку" цієї злочинної системи - це Віктор Сердюк, голова Ради захисту прав та безпеки пацієнтів:
"Ситуацію в українській системі охорони здоров'я можна охарактеризувати одним словом - "нехлюйство". Воно базується на повній безкарності та безвідповідальності. Судіть самі - за кожного року в Україні відбувається сотні тисяч випадків медичної шкоди, однак було ухвалено лише поодинокі рішення суду, яким би ця шкода відшкодовувалась.
Щодо випадку, описаного в статті - то, на мою думку, тут безперечна вина лікарів та адміністраторів. Це їхня халатність. Дитина мала б народитись живою, якби жінці своєчасно допомогли. А за такий тривалий період - 12 годин із пуповиною навколо шиї вижити важко.
Визначення відповідальних - справа, яку необхідно робити.
Для цього потрібно мати бажання та волю, аби провести незалежне та професійне розслідування. Але, на жаль, уся документація, на основі якої можна проаналізувати випадок медичної шкоди, переписується, фальшується самими ж медиками. Тому довести щось дуже важко.
Важливо, щоб пацієнти та їхні представники самі вимагали документування всіх дій медиків. Наприклад, можна вести свою власну історію хвороби. Наші ж люди бояться щось вимагати, адже існує міф про те що "До мене будуть гірше ставитись".
Потрібно зрозуміти одне - лікар робить тільки те, що вміє. Він не зможе лікувати краще чи гірше. "Відношення" - це не професійна категорія.
Якщо ви відчули "погане ставлення" - не треба мовчати. Треба реагувати - вимагати, змушувати надавати якісні медичні послуги, змінювати лікаря. Ще тисячі років тому була відома проста істина - "стукайте, і вам відкриють". Важливе продовження: "Просіть хліба і вам не дадуть камінь" - чітко артикулюйте свої вимоги. Бажано письмово.
На сьогодні ж ми мовчки це все лікарям "пробачаємо".
Чому це так відбувається? Та тому, що медики переконані у своїй безкарності. Мовляв - перепишу історію хвороби - і мені нічого не буде...
Наша організація розробила відповідний тренінг - "Як вижити в пологовому будинку", де ми детально розповідаємо, як змусити лікарів якісно робити свою роботу, як максимально скоротити свої витрати на пологи й багато іншого".
Те, що офіційно називають системою охорони здоров'я, насправді є одним із найбільших організованих злочинних угруповань України.
Так хто ж відповість за смерть дитини? І, чи знає Віктор Пінчук, фонд якого опікується Центром матері і дитини, де сталась історія, описана в статті, про те, кого він фінансує, і як ці кошти використовуються?
За стрімким наступом нової влади на свободу слова, здачею національних інтересів, численними порушеннями Конституції й законів, смертями у відділках міліції, згортанням демократичних процесів... якось зовсім забулось, що нас може вбити не лише свавілля міліціянтів, але й безвідповідальність та халатність медичного персоналу.
Уже досить давно медичні установи перетворені на бізнес-центри, для яких "пацієнт дорівнює клієнт". І їм, відповідно, вигідне кількісне зростання своєї клієнтури.
І проблема української медицини не у відсутності фінансування, а в неправильних принципах, закладених у відносини між пацієнтами та лікарями. Це можна чітко прослідкувати на конкретному прикладі.
Як би ми, українці, не намагались уникнути зустрічі з медиками, як би не займались самолікуванням, а все ж як мінімум двічі з ними доводиться зустрічатись - під час народження й після смерті. І якщо мертвій людині вже все одно, що з її тілом роблять патологоанатоми, то від роботи персоналу пологового будинку фактично залежить, як ми з'явимось на цій землі, чи будемо ми здорові, чи не зовсім і чи з'явимось ми взагалі на цей світ.
За інформацією МОЗ, показник малюкової смертності в 2009 році становить 9,3 на 1000 народжених живими. Так, у 2009 році померло 4802 дитини віком до 1 року (за 2008 рік - 5049).
Показник материнської смертності від причин, які пов'язані з акушерськими ускладненнями, у 2009 році склав 15 на 100 тисяч народжених живими.
Звичайні медичні заклади виправдовують свою корупцію та некомпетентність низькими заробітками та хронічним недофінансуванням. А чим можна виправдати тих, у кого нема цих проблем?
Історія перша. Світлана, 27 років. Один із лікарів святкував свій день народження. У дівчини почались перейми, однак ніхто з медперсоналу не бажав відриватись від святкування. Їй сказали самій іти в пологове відділення, вона ж дійшла лише до ліфта, у якому й народила. Пологи приймала ліфтер.
Історія друга. Євгенія, 22 роки. Літо 2009-го року. Патологія вагітних - передродове відділення. Одна з пацієнток готується до пологів. Декілька раз до неї зазирнула акушер. Коли перейми стали вже нестерпними і вона відчула дитину, їй допомогли лягти на ліжко сусідки по палаті.
Вони покликали акушерку, яка замість того, щоб прийти й виконати свою роботу, заснула. Дівчата приймали пологи самостійно. Прокинувшись, медпрацівниця залякала дівчат, порадивши їм мовчати, щоб вони змогли народити здорових дітей і з ними нічого не сталось...
Історія третя. Тетяна, 31 рік. Вересень 2009-го року. В однієї з вагітних дівчат зранку відійшли води, до 11 години вона чекала посилення переймів. Близько 12-ї вона почала кликати лікаря, однак на поверсі нікого не було.
Сусідки по палаті піднялись поверхом вище і повідомили про початок пологів завідуючу відділенням, на що остання відповіла, аби пацієнтка підіймалась на 4-й поверх в оглядову. Коли та не змогла піднятись, завідуюча в грубій формі наказала їй підійматись з речами. Врешті, її винесли її ж сусідки.
Історія четверта. Олена, 24 роки. Вагітній призначили здати аналіз сечі до 9:00. Але ліфтерка, яка відвозила аналізи в лабораторію, вирішила забрати їх о 7:00. Оскільки дівчина була неготова до здачі, співробітниця її образила й довела до істерики.
Історія п'ята. Олена, 21 рік. В одній із палат, що виходила на сонячну сторону, не було на великих вікнах ані штор, ані жалюзі. Пацієнтки постійно скаржились на головний біль і сонливість. Щодня дівчата просили завісити вікна, але їм відповідали, що жалюзі прасують. Так тривало більше тижня, доки на огляд відділення не завітав головний лікар. За 30 хвилин жалюзі знайшлись.
Ці історії сьогодні сприймаються як щось само собою зрозуміле, ніби так і треба. Та насправді саме із цього виникають передумови того, аби відбувались по справжньому жахливі випадки.
Та й не випадки це, а закономірність.
Але лікарі вбивають дітей не лише через свою безвідповідальність при пологах, а й під час самої вагітності. Адже зараз в Україні, хоч офіційна статистика свідчить, що кількість абортів зменшується, насправді повірити в такі цифри важко, оскільки зараз мало людей реєструє переривання вагітності, а тим більше, таку чорну роботу виконують переважно в платних лікарнях.
