Харків і до сьогодні продовжує святкувати День міста, чомусь поєднуючи його з черговим приходом совєтських «визволителів»
За словами пані Фаїни, її сім’я переїхала до Харкова в роки війни після блокади Лєнінграду. Мати отримала житло в одному з напівпідвалів міста. Діти ходили на околиці Харкова, ламали на полях качани колгоспної кукурудзи, потім разом із матір’ю вони товкли їх в ступі і варили кашу.
Вулицями міста ходило багато голодних солдатів та мирних мешканців, які з радістю купували такі дешеві харчі. Але міліція не дозволяла вести таку торгівлю, прирівнюючи таку діяльність до бізнесу, крадіжок кукурудзи в колгоспі, порушення правил санітарних норм тощо.
Пані Фаїна добре пам’ятає, як міліція забирала у відділок усіх жіночок, які намагалися нагодувати кукурудзяною кашою голодних солдатів за символічну платню. Потім біля будинку міліціянтів стояла величезна черга таких продавців із відрами каші, які чекали своєї співбесіди.
Кожен, хто потрапляв у відділок, обіцяв що більше не буде продавати кашу, виливав її у величезний чан. Відмова від утилізації продукції могла коштувати життя.
Одного разу міліціянти схопили і маму пані Фаїни. Їй про це повідомили сусіди. Вона прибігла до відділку зі своїми сестрами, щоб наїстися. Як виявилося, продати того дня нічого не вдалося і мама тримала цілу цеберку каші, черга до дверей міліцейського будинку була дуже великою, але совєтський міліціянт не дозволив їсти кашу, погрожуючи при цьому фізичною розправою матері.
До самого вечора матері довелося чекати, доки її приймуть у міліції і, нарешті, утилізують кукурудзяну кашу. Це є реальні факти чергового «визволення» нашого міста представниками комуністичної Москви.
Та й після закінчення Другої Світової війни совєтський терор не припинявся. Багато людей ще десятки років відбували покарання в концентраційних таборах і тюрмах.
Але незважаючи на весь той терор і голодомори, переважна більшість харківців продовжує святкувати своє власне поневолення і вірити у той великий міф про советських «визволителів».
Совєтська влада поєднала святкування Дня міста Харкова із днем так званого «визволення». Але на думку істориків, правильніше це було б робити в інший час. Наприклад, віднайти дату першої згадки про Харків у літописах чи інших письмових згадках, або асоціювати свято з днем відкриття Харківської фортеці. Звісно, що історичних дат вистачає, але нинішня влада України та Харкова продовжує проводити політику інтеграції України в колишню совкову імперію, і в цьому їй добре послуговує міф про так зване совєтське визволення під час Другої Світової війни.
