Читацькі візії національно свідомого українця (лист до редакції)
стр. 157. ... князь Четвертинський до полковника Пушкаря (полтавський полк), полковника Буланого (сердяцький полк) в присутності московського емісара боярина Болконова
"...так мої панове, говорю вам щиро, ви не є українцями, або ще більше скажу: ви є злими українцями.
З вас незрівняні лицарі, неустрашимі вої - але добрими українцями ви НЕ Є !!! На жаль, є ще більше таких, як ви, їх є сотні, тисячі, такий є саме й цей цілий люд, якого так любить Пушкаренко, а якому він ще відплатить за цю любов, згадаєш полковнику моє слово. І справедливо ви робите, що лічите на ЧЕРНЬ. Чернь вас піддержить, бо чернь любить ГУЛЯТИ, ПАЛИТИ, РУЙНУВАТИ, але чернь НЕ ЗБУДУЄ НІЧОГО. Ви теж нічого не збудуєте, бо ви тільки вмієте руйнувати. І те, що залишив покійний Богдан, ви ЗРУЙНУЄТЕ , ВЛАСНИМИ РУКАМИ РОЗГРАБИТЕ, САМІ СПАЛИТЕ І ЗНИЩИТЕ."
стр. 165. ...Степан Верещака (начальник "чорнокирейників Срібного черепа" - служба безпеки при гетьмані) до князя Пузини.
"Юрку! Кажеш, чернь ні при чому. А я скажу тобі, голубе, що найстрашніше положення нашої Отчизни - це саме ЧЕРНЬ, Тільки ти, може, мене не розумієш. Я не кажу, що ЧЕРНЬ - це все найгірше, найпідліше, що це тільки й виключно руйнуюча сила. Ні, має вона й свої добрі сторони, особливо, коли їй наложиться вудила, коли нею вміється правити, так, як правив нею покійний Богдан.
Але я зву ЧЕРНЬ - непослух, бунт, бажання влади, взаїмне негодування, брак віри в своїх... Це є прикмета черні, й вона, виджу, надовго - довго буде ПРИЧИНОЮ КАТАСТРОФ НАШОЙ ОТЧИЗНИ УКРАЇНИ...
А це моя улюблена пісня.
ЗАГРАЙ
Заграй ти, цигане старий,
Такої, як гадаю;
І грошей дам, вина ти дам
І всього, що лиш маю;
Бо лютий біль отут горить
І груди розпирає,
І бідне серце так болить,
Що гине, умирає.
Заграй, старий, отую піснь,
Що то колись співала
Старая ненька, як мене
В колисці колисала.
Чаруй мені минувші дни,
Літа ті молодії,
Прегарні, золотаві сни,
Той рай і ті надії…
Провадь мене ти звуком тим
В садочок, де я грався,
Чаруй і другів всіх моїх,
Що ними я пишався
Чаруй мені й дівчину ту,
Що мною гордувала;
Збуди тих всіх, що вже земля
Навіки повкривала…
Збуди, чаруй минуле все;
Най ще хоч раз заплачу,
Бо сліз немає, відколи
Я доленьки не бачу.
Заграй, старий! Як потечуть
Дві сльози по личеньку,
То легше стане на душі
І легше на серденьку!
Заграй ти, цигане старий,
Такої, як гадаю, -
І грошей дам, вина ти дам
І всього, що лиш маю
(1870р.) Сидір Воробкевич (Гуцульщина)
