Свідчення очевидців про діяльність міліції в 1960-ті роки
Через тиждень після закінчення робочої зміни Олену трішки затримали. До неї підійшов начальник цеху і запропонував дівчині поближче познайомитись.
-Оленко, а мене є машина, то куди тебе повезти на вихідних? – сказав начальник.
Дівчина мовчала.
-Ти думаєш і далі тебе тут жалітимуть. Будеш працювати так як усі. Станеш біля казана і будеш всю зміну карамель мішати. Тоді аж бігом захочеш. І в цеху біля гарячого казана захочеш. То кажи куди тебе везти, доки я не передумав, то буде все гарно.
-Везіть до річки.
-Добре, а чому до річки, зараз же холодно?
-Щоб коли Вам погано стане, мені не далеко було воду носити.
Розмова закінчилась. Наступного дня Олена побачила свій новий графік. Їй дали три нічних зміни. Робота ставала пеклом. Але Олена вірила, що зустріне гарного хлопця, який цінуватиме її порядність.
Десь через місяць, Олену забрали в міліцію. Якийсь негідник білизну її сусідки повісив на пам’ятник воїнів Другої світової війни. Сусідка часто сварилася з Оленою і про це всі знали, тому в такому вчинку звинувачували лише її.
Олену звинувачували в нарузі над пам’ятником воїнів, що є порушенням Кримінального Кодексу. Тривалість одного допиту сягала семи годин. Дівчину всіляко катували, вимагаючи зізнатися у скоєнні такого злочину. Їй говорили, що неподалік пам’ятника були сліди її чобіт 36 розміру, тому жодних шансів на виправдання в неї нема.
Крізь сльози, Олена сказала, що пам’ятник є дуже високим, а вона низенькою, тому для того, щоб на самий верх повісити сусідчині панталони, їй знадобилася б драбина, а драбини в неї нема. Вона попрохала слідчих, щоб ті знайшли у кого вона могла взяти драбину і подумали, чи цікаво їй цим займатися після тяжкої роботи на фабриці.
В Олени після нічної зміни стояла обідня, тобто прийшовши підранок додому, вона трішки спала, і о 12 годині їй уже треба було бути на фабриці. Поверталась пізно ввечері, а наступного дня зміна починалась о 7 ранку, потім дві нічних. Олена стверджувала, що вночі вона спала, бо о 7 ранку в неї починається нова зміна, і в неї немає сил після важкого робочого дня вночі викрадати в когось драбину і йти з нею до пам’ятника.
Крім того, Олена сказала про те, що на висоті в неї дуже паморочиться голова, тому виконати такий злочин вона не може.
Один із міліціянтів виніс на вулицю високу драбину і майже вертикально приставив її до зовнішньої стіни відділку. Тіло Олени тремтіло, вона стала на передостанній щабель. Їй наказували лізти далі.
-Ну бачиш і змогла, а казала не зможеш, не вийде! Значить то таки ти ходила до пам’ятника.
Дівчина так і не стала на останній щабель. Їй стало зовсім зле. Вона знепритомніла і впала. Один з міліціянтів підхопив Олену, тому обійшлося без переломів. Дівчину відпустили.
Після кількох днів катувань, допитів і сходження у стомленому і знервованому стані на драбину Олена потрапила до лікарні. Потім поїхала до батьків у село і влаштувалася там на хлібзавод. Стала матір’ю двох дітей. Пройшли роки, але допити у міліції Олена пам’ятає. Їй стає лячно і недобре, коли вона бачить міліціянта. І на драбину Олена вже ніколи не лізе. З неї підсміювались діти і чоловік, але страх виявився набагато сильнішим за їх кепкування і господарчі потреби.
