Мешканці Харкова та Січеслава (Дніпропетровська) переглянули моноспектакль Михайла Мельника «Гріх»
Члени Харківського осередку «Молодої просвіти» ще до показу спектаклю отримали в подарунок компакт-диск із записами віршів Тараса Шевченка голосом народного артиста України Михайла Мельника. Диск буде копіюватись і поширюватись по школах.
Після невеликої екскурсії по місту Січеслав (совєтська назва Дніпропетровськ) харківці зайшли до театру «Крик». За годину до показу моно спектаклю біля дверей невеликого залу, що вміщує близько 200 відвідувачів, стояла черга.
Особливістю театру «Крик» є те, що в квитках ніколи не зазначають місця відвідувачів. Перші ряди займають ті, що прийшли першими. Останні сидять на сходах (таким відвідувачам видають невеликі килимки). Це є свідченням того, що театр має багато прихильників.
Зала швидко заповнилась. На сцені лежала величезна купа сміття зі старих кульків, агітаційних листівок, прапорів та стрічок різних партій. Посередині стояв бовван, а поряд нього суха гілляка калини, пеньок із забитою в нього сокирою та криниця без верхньої дерев’яної частини.
Моно спектакль «Гріх» розпочався із політичних жартів над нинішньою і попередньою владою, агітаційними програмами та нечесним бізнесом.
Роль Михайла Мельника починалася із безземельного божевільного, який розмовляє з бовваном, що уособлює владу, не знає де його діти, дружина, мати і не пам’ятає, за яких обставин опинився на вулиці, за що його били невідомі особи, і куди він мусить іти далі.
Потім, актор начебто згадує свої попередні роки життя. З-під сміття він дістає дерев’яні колодки, що мають заглибини та отвори і повністю збирає з них верхню частину криниці. У віртуальній розмові з рідними іде мова про голод.
За сюжетом, у родині була старенька бабуся, яка дуже хотіла померти, щоб не забирати, так дорогий на той час, хліб у дітей та внуків. Репліки старенької також озвучував Михайло Мельник.
Коли бабуся почала прохати, щоб син відвіз її до зимового лісу, та й поклав у яр, глядачі почали плакати. На сцені було передане переживання сина, який фактично нічим не міг допомогти, а ні своїй дружині з дітьми, а ні матері.
З-під сміття Михайло Мельник дістав щось подібне до могилки бабусі. Саме з нею і тривала розмова. Потім актор прив’язував до шиї ланцюг від криниці, передаючи образ того, що він не може перейти певну межу. Деякий час, актор смикав шиєю ланцюг, що добре доповнювало образ невільної безпорадної людини.
Врешті решт актор розібрав верхню частину криниці і зв’язав із двох бокових частин хрест. Такий важучий хрест Михайло Мельник носив навколо уявної могили матері. Потім, він схопив грону калини, що звисала з сухої гілки і роздавив її. Це уособлювало кров матері, і великий гріх, за який йому і довелося понести кару.
Наприкінці спектаклю актор розмірковував над тим, що є гріхом і хто насправді винен у смерті старенької матері.
Коли ввімкнули світло і затих голос актора, деякі глядачі ще продовжували плакати. Михайло Мельник, ще 20 хвилин після спектаклю виводив глядачів з такого сумного психологічного стану. Декого заспокоював окремо.
Актор розповідав про сутність людського життя, витривалість і працю, яка всім необхідна для досягнення поставленої мети. Розмова супроводжувалась щирими жартами.
Зал довго аплодував. Але жоден глядач не вибіг на сцену і не подарував квіти. Це дещо здивувало. Як виявилося потім, Михайло Мельник проти того, щоб зрізали живі квіти і дарували їх. Він полюбляє квіти, що ростуть на землі. А шанувальники вже давно знають про вподобання актора і дарують йому цукерки та печиво.
